34.7. Відновлення, несподіваний поворот

Коли повітря остаточно очистилось від густого диму, кухня здалась дивно спустошеною. Наче кімната щойно пройшла крізь війну — тільки замість уламків снарядів лишився запах обпалених спецій і чогось хімічного, ледь вловимого.

Тиша була обважнілою, але не мертвою. Це була та тиша, що приходить після крику — коли серце ще стукає в вухах, але вже дозволяє вдихнути глибше.

Ерік тримав Тессу за руку. Вона була бліда, але посмішка на її губах говорила: «Я тримаюсь». Її живіт більше не стискався від болю, але він став центром усіх поглядів, обережних, турботливих, напружених. Він був не лише фізичним місцем болю — він був символом майбутнього, яке треба захищати.

— Все обійшлось? — запитав Тео, обіймаючи Векс, яка вже остаточно прийшла до тями і хитнула головою.

— Так… — прошепотіла вона. — Але щось було… не так. Цей дим… він не просто випадковість. Він... ніби знав, куди бити.

Тиша загусла.

— Давайте перевіримо простір, — сказав Вирій коротко, уже в режимі дії.
Лея, яка щойно остаточно вилізла з борщової опери у своїй голові, встала, потерла скроні:

— Якщо я ще раз побачу, як огірки грають на балалайці — звільнюсь. Офіційно.

— Ти й так не на ставці, — підколов її Вирій, обережно посміхаючись, але пильнував її зі справжнім теплом.

— Тоді просто вийду. І піду до терапевта. З солоними. — Лея зморщила носа, але рушила разом з усіма.

Команда, як один злагоджений механізм, розійшлася по кухні. Відкривали шафи, перевіряли вентиляцію, витягали ящики.

І тоді Тео, притулившись до однієї зі стін, раптом насторожився.

— Тут… щось є.

За декоративною панеллю, під витяжкою, виявилася невелика металева ніша. Вирій підсунув туди викрутку з пояса, змахнувши поглядом усім: готові?

Панель клацнула. Всередині — невелика чорна коробка з тонким екраном і старою голографічною лінзою. І поруч — крихітна картка з написом від руки:

«Репетиція завершена. Наступна сцена — фінал.»

— Що за… — пробурмотіла Тесса.
— Це ж не просто пастка, — Векс уже нависла над пристроєм. — Це послання.

Ерік натиснув кнопку.

Голограма мерехнула й увімкнулась. На кілька секунд — зображення було нечітким, зернистим. А тоді з’явилось обличчя. Лише частково освітлене, у тіні. Але знайоме.

Пан Ратон.
Раптом Вирій помітив маленький металевий кейс, захований за шафою, де дим був найгустішим. Він швидко підійшов і відкрив його.

— Тут щось є... — пробурмотів він, витягуючи старий, покритий пилом запис на носії. — Це виглядає як аудіо-запис, може, свідчення.

Лея взяла навушники, підключила і натиснула «плей». З динаміка пролунав хрипкий голос:

«Ви думаєте, я зник? Помиляєтеся. Це тільки початок… Пан Ратон повернувся. І не один. Пекло N-кухаря залишилось позаду… Але ми ще зустрінемось. Готуйтеся.»

Кімната миттєво наповнилась важкою тишею. Хтось ледве зітхнув, хтось дивився широко відкритими очима, наче вперше відчув справжню загрозу.

Тесса, стискаючи руку Еріку, вигукнула:

— Пан Ратон? Але ж ми його бачили… Він же згорів! З Пеклом N-кухаря! Як це можливо?!

Ерік, здригаючись, відповів:

— Значить, ми помилялись. Він не загинув. Ймовірно, це хтось інший, хто носить його маску... або він якимось дивом вибрався з того пекла.

Вирій з серйозним поглядом додав:

— Це набагато гірше, ніж ми думали. Якщо він живий — значить, його плани далеко не завершені. І ця пастка на кухні — лише початок.

Лея нервово посміхнулась, стискуючи руку Тео:

— Тепер розумію, чому все це так пахло злом… і, знаєте, трохи смаженим сиром.

Тео, намагаючись розрядити напругу, підморгнув:

— Ну, головне, що ми встигли вчасно. І сири залишилися неушкодженими!

Векс, яка вже почала оговтуватися після непритомності, тихо прошепотіла:

— Потрібно підготуватися до боротьби… це не просто гра у хованки.

Тесса глянула на команду, її очі світилися рішучістю:
— Тоді готуємося. Бо пан Ратон — це не просто старий кулінар. Це нова хвиля небезпеки. І ми маємо її зупинити.

Усі обмінялися поглядами, де було і страх, і сила, і єдність. Попереду — невідомість, небезпеки і нові виклики. Але тепер команда знала точно: це не кінець історії, а лише її гучне продовження.
І хоч повітря стало чистим, у кожному з них вже щось змінилось. Страх ще не встиг перейти в дію — але пульс прискорився. Пульс справжнього розслідування. Великого. Жорстокого. Особистого.

— Це більше, ніж чергова справа, — сказав Ерік, повертаючись до Тесси. — Це… війна.

Тесса стиснула його руку.

— І ми не будемо в ній поодинці.

І навіть Лея злегка посміхнулась.

— Пан Ратон — це як гострий перець у нашій історії: з виду милий, але щойно заграється — підпалює все навколо. Йому завжди по дорозі драматизм, жарти на межі, і, звісно, бездоганна майстерність у підливати масла у вогонь... Але як же без нього? Його стиль — це вибухова суміш харизми, підступності і кулінарного генія, який любить трохи покреативити зі смертельною приправою. Але… я ще не сказала останнього слова. Я — героїня. Навіть борщ це визнав.