34.3. Лея і галюцинації від диму

Дим стелився підлогою, піднімався вгору, клубочився, наче мав власну волю — сірий, липкий, з дивним присмаком обпаленої кориці й чогось трішки апельсинового. Усі кашляли, прикриваючи носи та роти рукавами, навпомацки намагаючись зорієнтуватись, але Лея — стояла посеред кухні з широко відкритими очима, що відбивали не паніку, а… подив.

— Ха... — хихикнула вона, похитнувшись. — А чому в нас у духовці танцює шашлик?

— Що? — Тео обернувся, хапаючи вогнегасник, але Лея вже крокувала вперед, з захопленням розглядаючи щось у порожнечі повітря.

— Подивіться! Вони... вони в хороводі! — сказала вона, вказуючи пальцем на стіл, де, на її переконання, крихітні шашлички влаштовували народні танці під гопак. — І борщ... він співає! Слухайте, він співає арию з Кармен!

— Лея, ти знову нюхала експериментальні спеції, га? — озвався Ерік, затискаючи носа та шукаючи вогнегасник на стіні. — Бо я вже одного разу бачив тебе в галюциногенному стані — тоді ти казала, що цибуля кусається.

— Та ні, серйозно... — прошепотіла Лея і присіла на коліна, дивлячись, як їстівна процесія марширує в бік холодильника. — Картопля у формі жаби. Це офіційно моя нова улюблена ілюзія.

Вона кинула погляд у бік плити, і з подивом спостерігала, як крихітна лазанья здіймається в повітря, ніби диригент з соусного оркестру, що керує загальним кулінарним парадом.

— Тесса! Тесс! — гукнув Ерік з тривогою в голосі, але Лея, замість допомогти, шепотіла до ложки на підлозі:
— Не плач, маленька. Тебе не з’їдять. Ти особлива.

Тео, пробираючись крізь дим, наткнувся на неї й спробував відтягнути вбік, але Лея раптом вигукнула:

— НЕ РОЗБИВАЙ МЕНІ ХРУСТКИЙ СОН! — і драматично вчепилась у ручку духовки, ніби рятувала родича з театру абсурду.

— Тео, злови її! — крикнув Вирій, ледь пробираючись крізь димову завісу. — Вона щойно сказала, що сіль її прокляла!

— Вона прокляла тебе теж! — озвалась Лея, хитаючись, — ти образив квашену капусту!

— Я взагалі її не чіпав! — Тео запевнив, намагаючись приглушити сміх і паніку водночас.

Нарешті, він схопив Лею за плечі й обережно притис до себе, щоб вона не впала.

— Лей, все добре. Це дим, ти вдихнула щось психотропне. Дихай повільно, чуєш? — м’яко промовив він, а вона подивилась на нього з такою щирою ніжністю, що Тео аж розгубився.

— Ти… борщ? — прошепотіла вона, торкаючись його щоки. — Теплий… і повний картоплі…

— Я — Тео, — усміхнувся він. — Але сьогодні, для тебе, можу бути ким завгодно.

І перш ніж вона встигла відповісти, з іншого кінця кухні почувся стогін. Гострий. Несподіваний.

— А-а... Ерік! — пролунав голос Тесси.

Команда обернулася.

Її силует виднівся крізь дим. Вона стояла, зігнувшись, руки притиснуті до живота, на обличчі — біль і паніка. Ерік підбіг до неї, в очах страх і безпорадність.

— Вона! — Тео рвонув уперед. — Вона в небезпеці!

— І Векс… — прохрипів Вирій, — Вона впала!

Ситуація загострювалася щосекунди.

Галюцинації Леї ще шепотіли їй про сковорідку, яка вміє співчувати, але команда вже летіла на допомогу.

Дим навколо все ще згущувався, проте вже було зрозуміло: ця пастка — більше, ніж просто жарт.

Це — атака.

І це ще не кінець.