Розділ 33 — «Дегустація майбутнього»; 33.1. Симптоми — хто вагітний? А хто просто переїв капусти?

— Я... або з’їла щось не те, або в мені росте маленьке капусеня, — Лея тримала живіт і сиділа на дивані, зморщена, як недоварений пельмень.

— Теж таке відчуття... — пробурмотіла Векс, притримуючи боком чашку з м’ятним чаєм, — Ще й нудить. І запах піци викликає... теплі сльози. Але не голоду.

— Угу, — хрипко кивнула Тесса. Вона мовчала найдовше, бо найбільше лякалась власних думок. Погляди всіх поступово перетекли на неї. — І я, здається... ну... м-м...

— Не кажи, — перебив Ерік, що саме входив із пакунком крекерів, — Що всі троє…?

— Вагітні? — пробурмотів Тео, повільно сідаючи поруч. — Окей, що ми вчора замовляли на вечерю?

— Капустяні равіолі, борщеві тости, десерт «Сюрприз в желе»... — перелічила Лея. І її очі широко розплющилися. — А раптом ми справді…?

— …переїли капусти? — з надією спитав Вирій.

— Ні. Вагітні. — відповіла Векс рівно. — Або… обидва варіанти.

Усі притихли.
— У когось тест є? — прошепотіла Тесса. І одразу ж сама відповіла: — Жарт. Я замовила вісім. В екстреному режимі. Кур’єр буде за десять хвилин.

— Вісім? — вирячились Ерік і Вирій.

— Два на кожну, один — контрольний, і ще два для вас, якщо почнете «народжувати хот-доги», — знизала плечима Тесса. — Ми в цьому агентстві перевіряємо все.

Через пів години.

У кухні панувала напруга, що пахла тестами на вагітність, імбирними печивами, м’ятним чаєм і тривогою.

Лея вийшла першою з ванної, з тестом у руці.
— Негативно. Але ще ніколи я не хотіла, щоб на паличці не було нічого, так сильно, як зараз.

— Я так радію, що ми не їли яйця, — зітхнув Вирій. — Бо я вже уявив, як із живота вилуплюється...

— Не договорюй, — попросила Лея, тримаючись за серце.

Векс вийшла наступною.
— Негативно. Але… — вона зам’ялася. — Я щось не впевнена. Я відчуваю щось... дивне.

— Емоції? — спитав Тео.

— Ні. Запах буряка у повітрі. Його тут немає, а я відчуваю. Це вже не жарти.

Усі поглянули на Тессу. Вона сиділа на підвіконні, закутавшись у ковдру.
— А я... ще не робила. Не знаю, не готова. Це... як відкривати скриньку Шредінґера. Поки не знаю — я і вагітна, і невагітна. А от після...

Ерік сів поряд, простяг руку, не торкаючись. Просто сидів поруч.
— Тессо, що б не було — ми з тобою. Навіть якщо ти виношуєш оригінальну версію лазаньї.

— Ти що, вирішив залицятись до мене гумором? — Тесса посміхнулась.

— Ага. Бо якщо скажу, що нервую і хочу тебе обійняти — ти втечеш.

— Я вже всередині ковдри. Бігти нема куди.

У цей момент — дзвінок. Агентський планшет засвітився.

— Вхідне повідомлення. Відео, — повідомив планшет.

Лея натиснула кнопку.

На екрані з’явилась місцева блогерка Фру-ФруФру, з модною зачіскою та зніманням у форматі "лайв-стрім із пологового". Вона кричала — але не від болю, а від... захвату:

— Я щойно народила карамелізовану грушу! ВОНА ГЛАЗУРОВАНА! Я МАМА!!!

За її плечем пробіг лікар у фартуху з написом: «ГастроСюрприз — ми ростемо з вами!»

Потім камера показала маленьке грушенятко на тарілці. Воно ворушилось. Було живе. І, здається, посміхнулося.

— ...Окей, — сказав Ерік. — У нас щойно з’явилась справа.

— І щойно стало ще страшніше, — прошепотіла Векс.

Через годину в агентстві — міні-брифінг.

На дошці — зображення:

– Еклерчик з оченятами (народжений у Солодкому Районі)
– Хот-доженя з пуповиною з гірчиці (охоронець ТЦ)
– Шашличок із бантом, якого пестила студентка

— Вони всі їли в одному місці. — Тео виділив червоним кафе: «ГастроСюрприз».
— А їхній слоган: «Їжа, що залишається з вами назавжди».

— Не жарт. Не метафора. — Вирій кивнув. — Їжа буквально залишилась.

— Завтра вранці — вирушаємо туди. — Тесса підвелась. — І я роблю тест... після сніданку.

— Лише не їж нічого дивного! — хором вигукнули всі.

— А що, якщо я вже... — вона не договорила, але її очі м’яко блиснули.
У кімнаті стало тихо. Тиша не лякала. Вона пахла невідомістю, але була майже теплою.