32.8. Фінал — нові початки і несподівані рішення

Світло вечірніх ліхтарів м’яко заливало кімнату, де агенти досі сиділи разом, зігріті не лише теплом від чашок із напоями, а й атмосферою довгоочікуваного спокою та надії. Всі ще тримали в руках обгортки від печива, ніби в них був прихований якийсь магічний заряд.

Тесса, затишно вмостившись на підвіконні, тихо говорила, дивлячись у темне місто за вікном:

— Півроку… Весілля. Здається, це звучить таким великим і страшним водночас. І навіть трохи неймовірним. Але якщо чесно, я починаю вірити, що ми з Еріком справді це зробимо.

Ерік сів поруч і, обережно взявши її за руку, промовив тепло, з легким жартівливим відтінком:

— Тесса, пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися? Я ледве не впав, коли ти сказала, що любиш гострий перець більше за життя. А тепер — весілля. Здається, в нас і правда все можливо.

Вона засміялася, і на її обличчі з’явилася ніжність:

— І це найкращий жарт, який мені доводилось чути. Але, чесно, я боюся. Не боюся тебе, а боюся, що життя зможе змінитися так стрімко.

Ерік стискав її руку сильніше:

— Я теж боюсь. Але я хочу боятися з тобою — разом. І в радості, і в страху.

У той самий час на дивані Лея та Вирій обговорювали своє передбачення. Вирій, посміхаючись, погладжував руку Лєї:

— Уявляю, як маленьке пухнасте створіння бігає тут між нами. Воно буде нашим третім агентом… хоча, можливо, й найбільш хитрим.

Лея, піднімаючи брови, жартувала:

— Якщо воно навчиться відкривати холодильник без дозволу, ми програємо бій за їжу.

Вирій посміхнувся, помітивши, як Лея м’яко дивиться на нього:

— Це ще краще — навчитися ділитися їжею, як і усім іншим у житті.

Векс стояла біля вікна, а Тео, що був поруч, нахилився і тихо запитав:

— Як ти себе почуваєш? З усіма цими передбаченнями? Це ж багато.

Векс повернулася до нього, посміхнулася, хоч очі її видавали хвилювання:

— Спершу я боялася, що материнство змінить нас, наші стосунки. Але тепер я розумію — це нова пригода, і я хочу пройти її з тобою.

Тео взяв її за руку, ніжно стиснувши пальці:

— Я з тобою на кожному кроці. Ми — команда. В житті і у всьому іншому.

Команда, зібравшись разом, відчувала, як їхні стосунки стають міцнішими, наче міцна павутина, що тримає їх разом навіть у найбуремніші часи.

Ерік, піднявши келих, жартівливо вигукнув:

— За печиво, що змусило нас задуматися про життя і водночас посміятися до сліз!

Тесса підняла свій келих, дивлячись на нього з легким сарказмом:

— І за те, щоб ми ніколи не забували: навіть у найсерйозніших справах треба залишати місце для дива і сміху.

Усі сміялися, і навіть ті, хто зазвичай стримував емоції, відчували в цей момент щось особливе — справжній зв’язок, що народжується між людьми, які проходять разом і крізь негаразди, і крізь радості.

Світло ламп стало теплішим, і як ніби саме воно обіймало кожного, підкреслюючи, що попереду — не лише виклики, а й можливість створити щось прекрасне.

Печиво стало не просто жартом чи дивним подарунком. Воно стало символом — символом надії, довіри і любові, що дає силу дивитися в майбутнє з посмішкою і впевненістю.

Усі знали: їхня історія тільки починається. І ця пригода — найбільш цінна з усіх.