32.4 Курйозні пригоди — як печиво спричинило хаос

Сонце вже низько хилялося над дахами міста, фарбуючи небо у теплі відтінки помаранчевого й рожевого, коли наша шістка агентів вирушила на пошуки загадкової «загубленої речі» з передбачення печива. Вони зібралися в повному складі, готові до пригод, які мали стати чи не найкумеднішими в їхній кар’єрі.

Тесса вже тримала в руках сканер, що мерехтів блакитним світлом, і крокувала впевнено вперед, ніби вона знала точно, куди йти.

— Добре, хлопці, — голосно сказала вона, — скажіть чесно, хто з вас реально загубив щось важливе? Не те, що з печива, а справжнє!

Вирій глузливо підняв брову.

— Ну, у мене «загубився» другий бутерброд у холодильнику офісу. Якщо це вважається.

— Другий бутерброд — це вже майже злочин, — підсміювався Ерік, — хтось же мусить рятувати честь їжі!

— Готовий підписатися під цим, — кинув Тео, — хоча мої ключі від лабораторії теж несподівано зникли — але я не впевнений, чи варто це відносити до категорії «важливих».

Раптом згори зірвалася справжня атака — з даху, ніби за командою, обрушилася зграя злісних голубів, які миттю перетворили їхню вилазку на епічну битву з пернатим світом.

— Голуби! — закричала Лея, притискаючись до Тео. — Вони мають щось проти нас, я це відчуваю!

— Може, вони знають більше про загублену річ, — із іронією сказав Ерік, намагаючись відмахнутися від пір’я.

— Або це — їхній спосіб сказати «припиніть це печиво!» — підключилася Векс, виглядаючи цілком серйозно.

Тесса з останніх сил намагалася розплутатися між літаючим брудом, а Вирій з Леєю ховалися за деревом, регочучи.

— Ви уявляєте, якщо це та сама «загублена річ»? — прошепотіла Лея, — голубиний міні-гаманець чи щось на кшталт.

Після перемоги над небесним загарбниками (хоч і не повної — декілька плям на одязі лишилися як сувенір), команда рушила далі — до парку, де за вказівкою печива мала бути ця загадкова річ.

— Сподіваюся, вона не втекла в каналізацію, — пробурчав Тео, оглядаючи зловісні решітки.

Але їх чекав ще один сюрприз — серед перехожих несподівано з’явилася група марсіанських туристів у блискучих костюмах із голографічними путівниками.

— О, звичайно, — прокоментувала Векс, — тепер у нас не просто детективна справа, а міжпланетна.

Ерік посміхнувся і жартував:

— Якщо хтось із нас таки знайде другу половинку серед інопланетян, я прийму це як логічне продовження подій.

— Ти ж уже «інопланетний» апетит маєш, — підморгнула Тесса, — твої калорії не з цієї планети.

Усмішки і жарти допомагали їм забути про втому і напругу, але місія залишалась — знайти ту річ.

Дійшовши до кафе, вони всі присіли біля барної стійки, оглядаючись навколо.

— Я впевнена, що це буде щось дуже просте, — сказала Тесса, — і ми всі про це забули.

Лея підняла погляд і, споглядаючи на стіл, помітила щось блискуче, що виступало з-під нього.

— Ключі! — вигукнула вона, піднімаючи їх.

— Ключі від нашого офісу! — додав Вирій, посміхаючись. — Ось де вся таємниця.

— Тож наше велике розслідування виявилося прогулянкою до дому, — сказав Ерік, знявши пил зі свого плаща.

Усі сміялися, а Векс жартома додала:

— Мабуть, наступне печиво скаже нам, де лежать наші шкарпетки.

Тесса, зігріта теплим відчуттям команди і пригод, сказала:
— Ну що, принаймні тепер ми знаємо — найпростіші речі найчастіше ті, що загублені.

Команда повернулася до офісу, ще довго сміючись і жартуючи про дивні повороти їхнього дня, не підозрюючи, що за горизонтом уже чекала нова загадка.

Цей день запам’ятається їм не лише через сміх і голубині атаки, а й через те, що навіть у хаосі можна знайти друзів, пригоди — і найочевидніші відповіді.