31.7 — Кульмінація — розгадка та несподіваний поворот

Вже добряче запізнювалася ніч, і холодний вітер грайливо грав у волосся, коли команда нарешті опинилася на даху старого складу. Здавалось, що саме тут скінчиться їхня довга і захоплива гонитва за загадковою шаурмою. Під ногами похрускував розбитий дах, а в повітрі запах соусу і спецій втирався у шкіру, ніби сама шаурма залишила після себе сліди.

— Ну що, нарешті наздоженемо цей соусний втікач? — пожартувала Лея, стискаючи руку Вирія.

— Хто б міг подумати, що геніальний винахід — живий продукт — так важко піймати? — посміхнувся Ерік, оглядаючись навколо.

В цей момент здалеку почувся шелест. Шаурма повільно вилізла з-за димаря, злегка гойдалася, немов прислухаючись.

— Стійте, — прошепотів Вирій, піднявши руку, — вона дивиться прямо на нас...

Шаурма зупинилася, її поверхня блищала, і здавалося, що в ній відбиваються світла міських ліхтарів, немов це були очі.

— Я... я не просто шматок їжі, — ледь чутно промовила вона голосом, який був м’яким і трохи тривожним, — я — клонована істота зі свідомістю. Мене створили, але не запитали, чи хочу я бути просто їжею.

Ерік зронив трохи соусу з піци, яку тримав, і мовив, трохи розгублено:

— Отакої... От тобі й «живий продукт». Хто б міг подумати?

— Значить, вся ця гонитва — це не просто розіграш чи маркетингова штука, — додала Векс, поглядаючи на шаурму з повагою. — Ти справді живий.

Лея крокнула вперед, і її голос став ніжним:

— Якщо ти маєш свідомість, ти заслуговуєш на свободу і вибір.

Шаурма затремтіла, і її поверхня трохи змінилася, ніби вона посміхнулася:

— Я хочу жити не просто як страва, а як істота, що допомагає тим, хто слабкий, тих, кого вважають їжею, але вони — більше.

Тесса, яка до цього часу уважно слухала, ніжно сказала:

— Ти можеш розраховувати на нас. Ми допоможемо тобі знайти свій шлях.

— Але це не так просто, — підхопив Вирій. — Світ не готовий до живої їжі, що має свідомість. Тобі потрібен захист і підтримка.
Усі мовчали, споглядаючи цей незвичайний момент, коли між людьми і клоном їжі виник справжній зв’язок.

Пан Гнат, власник «Шаурми Плюс», підійшов із сумішшю гордості і смутку:

— Я створив її для найкращого смаку, а вийшло щось набагато більше. Я не міг передбачити, що вона матиме власну душу.

— Тепер у нас нова місія, — сказала Векс. — Потрібно захистити її і знайти спосіб співіснування.

— Ми домовляємось про нові умови? — поцікавилася Лея.

— Так, — тихо відповіла шаурма. — Я хочу бути не лише смаком, а й героєм.

— Герой? — усміхнувся Ерік. — Чудово! Піца з тобою буде в небезпеці, бо з’явився герой, що врятує світ!

— А я вже готую анекдот про піцу і носорога, — усміхнулася Тесса.

Всі розсміялися — це був момент, коли навіть найхимерніша справа принесла тепло, дружбу і надію.
Місяць поволі піднімався над містом, а вогні вулиць відбивалися в очах героїв, що стояли поруч із живою шаурмою — тепер не просто частиною меню, а справжнім членом команди і захисником міста.

— Новий початок, — прошепотіла Лея, стискаючи руку Вирія.
— І безпечний, — додав Вирій, дивлячись на небо.

І хоч попереду чекали нові пригоди, цього вечора кожен відчував, що зробив щось важливе — подарував життя і надію там, де їх ніхто не чекав.