31.5. Вирій і Лея допомагають

— Ми мусимо мислити як вона, — сказав Вирій, глибоко занурюючись у роздуми, злегка нахилившись над столом, що був завалений безліччю флаконів, склянок з різнокольоровими рідинами та аркушами з нотатками. На столі також лежали кілька обгризених хрустких лавашів — непомітний натяк на те, що у лабораторії було трохи хаосу.

— Як вона? — Лея нахилила голову збоку, витираючи з щоки плямку жиру, що випадково потрапила під час спостережень.

— Ти про шаурму? — усміхнувся Вирій. — Саме так. Вона жива, хитра і, здається, вже справжня майстриня втечі. Вона тікає, маневрує, і… вона справжній маленький гастрономічний ніндзя.

— Гастро-ніндзя? — Лея з легким сміхом підняла брову. — Серйозно? Ти вмієш бути романтичним навіть у найекзотичніших ситуаціях.

Вирій посміхнувся і навіть трохи збентежено поцупив у Леї плямку жиру з щоки.

— Так, бо в цій справі нам потрібно не просто холоднокровно ловити шаурму, а зрозуміти її. І щоб це зробити, нам потрібен план — дуже особливий план.

— Розкажи, який, — Лея схилилася ближче, її очі сяяли від азарту і ніжності до спільної справи.

— Пастка із запахом, — Вирій показав на контейнер із ароматичною сумішшю. — Ця приманка — результат моїх багатогодинних експериментів, які я провів у лабораторії Тео і 

Векс. Це концентрований аромат смаженого часнику, куркуми, м’яса на вугіллі і трішечки мигдалевого післясмаку — все, що може викликати у шаурми справжній гастрономічний голод.

— Ти мене зараз переконуєш, що шаурма — це як собака, що її можна заманити пахощами? — Лея закрутила очима, але в її голосі відчувався невеличкий захват.

— Саме так. Якщо шаурма жива — вона ж підкориться інстинктам.

— І що далі? — Лея підперла підборіддя рукою.

— Я зробив ось такі штуки, — Вирій дістав з коробки невеликі капсули з автоматичними розпилювачами, які при активації починали пускати хмарки пахучого диму.

— «Шауромагніти», — з усмішкою оголосив він.

— Боже, це звучить як стартап із Голлівуду, — посміхнулась Лея. — І чому я не дивуюся, що ти це зробив?

— Бо ми не можемо ловити шаурму звичайними методами, — серйозно відповів Вирій. — Вона вже встигла повністю освоїти парки, вулиці і навіть дитячі майданчики.

— А якщо запах не спрацює, то може, її заманить музика? — раптом сказала Лея. — У шаурмячій завжди грає щось на кшталт…

🎵 «Ша-шашлик і лавра, наш соус — то мандра!» 🎵
— Ти пропонуєш, щоб ми зловили живу шаурму… за допомогою музики? — здивовано підняв брову Вирій.

— Ага! Якщо вона має хоч краплю почуття гумору — вона не витримає, — Лея загадково посміхнулась.

— Лея... — він не міг втриматися від усмішки, — ти щойно запропонувала музичний супровід до операції «Полювання на шаурму».

— І це буде епічно! — Лея схопилася за руку Вирія, що було особливо ніжно.

Вирій, не стримуючи усмішки, поцілував її долоню.

— Добре, значить наш план: ароматична приманка, музика, пастки — і трішки твого шарму.

— І, звісно, танець від Еріка, — підморгнула Лея.

— Танцюю? Це вже моя спеціалізація, — щасливо вигукнув Ерік, який несподівано з’явився позаду, підслухавши їх.

— Бачиш? Вся команда задіяна! — сказала Лея, сміючись.

За кілька хвилин команда опинилась у центральному сквері, де в останній раз бачили «шару». На фоні кольорових дерев та гомону дитячих голосів стояли шестеро детективів із рюкзаками, у руках — арома-камери, а на плечах — колонки з яскравими веселими наклейками.

— Тиха хвиля! — Ерік голосно прошепотів і натиснув кнопку на колонці.

— Починається Операція «Шаурмагеддон»! — підтримала Тесса, блимаючи жартівливо.

В повітрі миттєво розлились пахощі смаженого часнику і куркуми, а з динаміків зазвучали знайомі мотиви електрофанку зі східним колоритом.

— Шурх-шурх... шльоп, — пролунав тихий звук з-за кущів.

— Вона тут! — прошепотіла Тесса, широко розплющивши очі.

— Добре, — прошепотів Вирій, — зараз їй не втекти.

— А якщо втече, ми ж теж можемо її виграти в танці, — підморгнула Лея.

Всі затихли, а Ерік уже підготовував свої найкращі рухи.

— Якщо вона має хоч краплю почуття гумору, — жартома сказав Ерік, — то саме танець приманить її.

Вони усі вибухнули сміхом — бо навіть у цій абсурдній справі між ними була легкість, тепло і справжня згуртованість.

І ось, як ніби підтверджуючи їхні слова, за кущами тихенько виліз край хрусткої лаваші — і гонитва почалася.