31.2. Початок розслідування

Лабораторія «Пі і Ца» наповнилася легким ароматом свіжозвареної кави та трішки хімічних реактивів — тут, серед колб і приладів, готувалися до нової справи. Тео закінчував перевірку обладнання, а Векс зосереджено переглядала дані на планшеті. Телефон знову задзвонив — на іншому кінці був пан Гнат, власник «Шаурми Плюс», готовий до зустрічі.

— Отже, ми виїжджаємо, — з усмішкою сказав Тео, поправляючи окуляри. — Це буде весело… або принаймні дуже дивно.

— Дивне — це наше друге ім’я, — відповіла Векс, хвацько хапаючи лабораторний халат. — Піду пакувати експериментальні гаджети, які можуть допомогти «зловити» цю шаурму.

Вони вдвох вирушили в машину, залишивши агенцію і колег у затишному будинку-офісі.
Лабораторна машина м’яко під’їхала до «Шаурми Плюс» — крихітної ятки на розі жвавої вулиці. Тео й Векс вийшли, уважно вдивляючись у знайомі, але все ще загадкові для них обставини. Вони вже знали про «живу шаурму», але кожен наступний раз вона дивувала їх все більше.

— Здається, тут пахне… шаурмою, — усміхнувся Тео, відчуваючи легкий аромат, що змішувався з запахом смаженого лука та спецій.
Векс, наче дослідниця, кинула погляд на довколишні сміттєві баки і кутки:
— І де тільки ця пікантна проказниця могла сховатись? Її стрибки, хованки і ті сліди соусу — наче вона має власний розум.

Власник, Пан Гнат, зустрів їх біля дверей. Він виглядав розгубленим, з виснаженим поглядом, мов людина, яка прокинулася посеред хаосу. Його руки нервово теребили край фартуха.

— Ну, нарешті прийшли! — вигукнув він, підкреслюючи кожне слово. — Ця шаурма… вона не просто зникла. Вона бігає! Я вам серйозно кажу, — і тут його голос став нижчим, ніби розкриваючи таємницю, — вона немов ожила. Моя гордість і біль.

Тео поглянув на Векс з легким посмішком:
— Ну що, Пан Гнат, розкажіть нам все з початку. Як це ваша шаурма стала... живою?

Пан Гнат вів їх за прилавок, показуючи на коробку зі слідами соусу:
— Це результат експерименту з генною інженерією, — почав він гордо, — я хотів створити шаурму, яка б мала ідеальний смак і текстуру. Але не думав, що вона буде настільки… активною.

Векс нахилилася ближче, оглядаючи слід:
— Цей соус... він тут залишений не випадково. Шаурма ніби веде нас за собою, як слід детектива.
— Я помітив, що останні дні вона «стрибає» з місця на місце, — додав Гнат, хвилюючись. — Ховається під лавками, за яткою, навіть у вітрині сусіднього магазину. І це жахливо! Клієнти бояться, що їхній обід оживе і втече!

Тео злегка посміхнувся, споглядаючи невеликі плямки соусу, які тягнулися від прилавка до дверей:
— Ну що ж, ця справа набирає обертів. Здається, що ми маємо справу з дуже хитрою шаурмою.

Векс стиснула кулаки, готова до роботи:
— Тільки уявіть, вона може бути найрозумнішою шаурмою у світі. Потрібно не просто спіймати її — потрібно зрозуміти, чого вона хоче.

Раптом, з-за ятки ледь не вискочив шматок лаваша. Векс миттєво зреагувала і схопила його.

— Отже, вона тут, — тихо сказала вона, дивлячись на Тео з легкою іскрою азарту в очах.

Пан Гнат, розгублено посміхаючись, вигукнув:
— Якщо вона почне вимагати зарплату — я віддам! Просто поверніть мені мою шаурму!

— Не хвилюйтеся, — запевнив Тео, — ми розберемося з цією гастрономічною загадкою.

Векс кивнула і, озираючись навколо, додала:
— Підемо, подивимось, які ще сліди залишила ця крихітка-шахрайка. І, можливо, почуємо, що вона нам хоче сказати.
Пан Гнат махнув рукою в знак підтримки, але було видно, що серце його тріпоче від неспокою. Вони рушили вулицею, слідкуючи за дивними слідами соусу, які здавалися то веселим викликом, то справжнім головоломним ребусом.