Розділ 30 - Піна, що відкриває душі; Підрозділ 31.0 — Секретна ванна

Або як релакс перетворився на експеримент із почуттями.

— Якщо я ще раз почую фразу «після такого дня ми заслуговуємо на келих вина», я… я погоджусь, — буркнув Ерік, скидаючи сорочку і кинувши її на край ванної. — Але цього разу — без вина. Тільки піна. Гастрономічна. Іронія долі, правда?

— Це навіть не піна. Це… — Тесса підняла невеличку баночку з коробки, яку вони знайшли у підвалі агентства під час ревізії дивних артефактів після «Десертної катастрофи». — «Формула ЕМ/33. Піна для ванни. Ефект: глибоке емоційне розкриття». Серйозно?

— Додай: з ароматом фісташкового щастя і нотками ідентичними натуральному прозрінню, — процитував Ерік, читаючи малесенький шрифт на звороті етикетки.

— І хіба це не звучить як щось, що випадково створили на третій хвилині після вибуху у відділі ароматів?

— Або під впливом алкоголю в лабораторії, — припустив він, відкручуючи кришечку.

Запах справді був… цікавий. Ніби хто змішав солодку вату, ледь карамелізований лимон і… базилік? Але разом воно створювало доволі приємну, освіжаючу хвилю — таку, що хочеться вдихнути ще. І ще. І ще.

— Воу, — сказав Ерік, нахилившись ближче. — Цей запах небезпечний. Я вже майже вірю, що життя має сенс.

— І навіть знаєш, який, — додала Тесса, витираючи краплину рідини з його носа. — От тільки я досі не вірю, що ми ліземо в їстівну ванну.

— Вона не їстівна. Просто… «інспірована гастрономією», — знову зацитував він. — Бачиш? На етикетці зірочка. Внизу написано: «не ковтати, навіть якщо сильно хочеться».

— Це вже неповага до моєї натури, — відповіла Тесса і скептично взяла рушник. — Ладно. Якщо я завтра прокинусь з язиком замість обличчя — ти винен.

— Якщо ти прокинешся, значить вже добре, — підморгнув Ерік і занурив пальці у воду, де пінка почала повільно народжуватись.

Ванна заповнювалась ледь світло-зеленою, шовковистою водою. Піна пінилась неспішно, ніби сама вагалась, чи варто показувати всі свої трюки одразу. Але відчувалось, що щось у ній не так. Вона… ворушилась. Живо. Як капризний крем на вершковій вечірці.

— Ну, — сказав Ерік, лізучи у воду. — Якщо вже вмирати, то з комфортом.

— А я думала, ми просто хотіли розслабитися, а не почати піну Апокаліпсису, — прокоментувала Тесса, знімаючи футболку й слідом занурюючись у теплу воду.

Піна миттєво огорнула їхні тіла, ковзнула плечима, торкнулась щік, ніби запрошуючи до чогось більшого, ніж просто ванна.

— Окей, я визнаю, — промовила Тесса з пів усмішкою. — Вона приємна. Навіть… розумна?

— Не лякай мене. Якщо ця піна зараз почне говорити — я йду до Пі і Ца проситись у санітарний відділ.

— Та перестань. Вона ж… просто дивна. І ароматна. І… — вона замовкла, роздивляючись пальці. — Ти бачиш це?

Піна світилась. Справжнім, ледь неоновим сяйвом. І ні — не у стилі ми-додали-люмінесцентну-фарбу, а як щось… що дихає. Внутрішнім світлом.

Ерік мовчав. Він уважно дивився на Тессу. І на те, як це світло грає на її шиї, на ключицях, на обличчі.

— Що? — вона посміхнулась.

— Нічого, — прошепотів він. — Просто... іноді я забуваю, яка ти. Коли не в броні, не в сарказмі, не в бою.

Тесса застигла. Потім обережно, майже пошепки:

— А яка я?

— Жива. Справжня. І небезпечна. Особливо для мене.

— Ти — це говориш знову про ту піцу, якою я в тебе кинулась?

— Про неї теж, — він усміхнувся. — Але зараз… я просто боюсь. Бо це занадто добре.

— І що, ти вже шукаєш, де схибиш?

— Я шукаю, як зробити, щоб не втратити.

Тиша. Її пальці ковзнули його плечем, потім шкірою до долоні.

— Ти і справді боїшся?

— Що втратити тебе — буде найгірше, що зі мною станеться? Що, якщо вибухне щось інше, крім піни? Так, боюсь.

— А я боюсь, що не скажу цього вчасно, — відповіла Тесса. — Що встигну зробити три неймовірно правильні речі і одну дурну — і вона перекреслить усе.

— Слухай, якщо твоя дурість — це ота піца з пепероні та бананами…

— Вона була експериментом!

— …то я беру тебе з усіма твоїми експериментами, — відповів Ерік. — Бо найкращий — це ми.

І вона притислась до нього. Піна ковтала звуки, залишаючи тільки дотики, погляди, тепло.

Камера ніби від’їжджає назад, лишаючи їх серед сяючих бульбашок — без слів, без планів, тільки з відчуттям, що саме зараз усе має сенс.
І ось так, у ванні з ароматом фісташки й божевілля, розпочалась одна з найбільш ніжних глав їхньої історії…