29.19 — Відлуння карамелі

Дим поволі розсіювався, і руїни палаючої фабрики огортала остання вогняна лють. Над головами літало вугілля, а повітря наповнювало запах паленого цукру та диму.

Лея і Вирій упали на холодний, твердий бетон. Їхні дихання були важкими і нерівними, серця — наповнені змішаними відчуттями полегшення і болю. Вони лежали поруч, руки випадково переплелися, і в цій миті мовчання говорило більше, ніж слова.

Вирій обережно торкнувся її обличчя, губи ледве відчували гарячий слід карамелі на її шкірі.

— Лея… — тихо прошепотів він, — ти жива.

— Я… завдяки тобі, — вона посміхнулася крізь біль, — ти не відпустив.

Їхні очі зустрілися, і раптом відчуття було таке, ніби час зупинився — навіть пожежа за стінами і вибухи десь далеко здавалися далеким відлунням.

— Не дозволю тобі піти, — прошепотів Вирій, голос тремтів від сильних почуттів.

— І я не хочу йти без тебе, — відповіла Лея, стискаючи його руку.
Саме тоді в темряві пролунали кроки — Ерік, Тесса та Векс наближалися, їхні обличчя були напружені, але в їхніх очах горіла надія.
— Ви як? — голос Тесси був одночасно стриманий і зворушливий, як материнське "все буде добре".

Лея ледве підняла брову, усмішка прорвалася крізь біль.

— Тримаємося. Після такого — інструкції здаються дрібницею.

Ерік поклав руку на плече Тесси, обережно, ніби боячись зламати цей крихкий момент.

— Всі на ногах? Готові рухатись?

— Обіцяй, що більше жодних сюрпризів із карамеллю, — жартома пробурмотіла Лея, і навіть Вирій усміхнувся.

— Я обіцяю, — сказав Ерік і, глянувши в очі Тессі, додав: — І ніколи більше не відпущу тебе.

Тесса відкинула темне волосся з лиця, її погляд став м’якшим.

— Я теж тебе не відпущу.

Їхні губи зустрілися в тривалому, ніжному поцілунку — символі перемоги, надії і любові, що проросла навіть у вогні цього пекла.

Векс зітхнула, не бажвючи порушувати цей момент, але все ж сказала:

— Підіймайтесь, — промовила Векс — пожежа набирає сили, нам потрібно вибиратися.
Ерік швидко окинув руїни поглядом.

— Вирій, Лея, ми не можемо тут залишатися, — додав він, — кожна хвилина на вагу золота.

Вирій і Лея обмінялися поглядами — мовчазний союз двох тих, хто вижив, і тепер стояв перед новими викликами.

Після кількох кроків у безпечне місце тиша навколо згущувалась. Герої зупинились, і Лея обережно запитала:

— А як щодо Чорного Вирія? Він…?

Всі затамували подих.

Тесса знизала плечима, але в очах була сумна правда.

— Він зробив свій вибір, — сказала вона тихо, — і це був останній акт справжності.

Ерік опустив голову.

— Ми знали, що це можливо, — прошепотів він, — але це не робить це менш болючим.

Векс підняла погляд.

— Він обрав померти, щоб ми жили. Щоб зупинити цей кошмар.

Вирій стиснув кулак, губи стиснулися у лінію.
— Це було його рішення… і це було правильно. Я знаю.

Лея обійняла його за руку.

— Його смерть — це не кінець. Це початок чогось нового.

Вони дивилися у далечінь, де згасали останні вогні пожежі, і почувалися одночасно вільними і пов’язаними. Бо ціна свободи — це втрати.

— Ми живі, — прошепотів Вирій, — і тому обіцяємо жити за нього теж.

Над головами знову розносився моторошний мотив каруселі — страшної, дзвінкої, незмінної.

> 🎵
Лийся-лийся, карамель…
З’їж героя, злий коктейль…
Підсолоди біль і страх —
Смійся, поки ще в устах.
🎵

Герої пішли далі, залишивши за собою палаючий жах, що колись називали Операцією Dessert.

В їхніх серцях горів вогонь — і навіть смерть Чорного Вирія не змогла його загасити.