29.16 — Потрійна гра

Усе відбувалось із шаленою швидкістю — мов у кіно, де не встигаєш до кінця зрозуміти, хто чий союзник, поки не гримне фінал. Але тут — усе було справжнім. І якби не тягар кайданів, що врізались у щиколотки Леї й Вирія, вони б і самі не повірили, що ще не прокинулись.

Платформа. Над розпеченою карамеллю.

— Вони вже близько, — промовив Архітектор, розглядаючи блиск в'язкого озера цукрової лави. — Ще кілька хвилин — і наші двоє карамельних голубів стануть частиною історії кондитерського терору.

Аґата, поклавши руку йому на плече, склала губи у надто самовдоволену посмішку:

— Ми створили щось величне. Dessert — не просто план. Це символ. Замість війни — солодке підкорення. У кожного буде ласощі — і жодної волі.

— І зіпсовані зуби, — похмуро додала LX, не відриваючи 

погляду від Леї, що напружено стиснула кулаки, хоча й висіла вниз головою. — Вони не зламаються від болю. Але зламаються від безсилля.

— Щось мені підказує, що зламаються тут не вони, — прошепотів Вирій, нахилившись до Леї.

— Ти маєш план? Бо я щойно на 12% втратила циркуляцію в ногах, — буркнула вона.

— Є ідея. Ще б трохи часу. І трохи божевілля.

— О, з другим у нас все добре. А от із першим — не дуже.

Тим часом. Векс.

Векс повзла через вентиляційний тунель, розмазуючи по обличчю пил і краплі поту. Її прилад у руках миготів зеленим.

— Ще трохи… ще три метри… — шепотіла вона собі під ніс. — Якщо зараз усе вибухне — принаймні загину стильно.

Вона зупинилась прямо над головною панеллю управління сигналізацією. Простягнула руку — клік! — і вмикнула код тривоги.

На іншому кінці фабрики почалась феєрія: тріск, вибух світла, завивання сирен, вогняна ілюмінація. Техніки заметушились. Хтось з охорони викрикнув:

— У нас витік фруктози! УСІ ДО СЕКТОРУ В-13!

— Прекрасно, — прошепотіла Векс. — Тепер час для головного шоу.

Ерік і Тесса. Підхід до зали.

Тесса йшла першою — тихо, мов тінь. Її пістолет був у руці, очі — сталеві. Ерік позаду, спостерігав за кутами і жбурляв фіктивні маячки, які мали збивати охорону з пантелику.

— Пам’ятаєш, що робимо, коли побачимо їх? — прошепотіла Тесса.

— Кидаємо сліповибухові, витягуємо Лею й Вирія — і тікаємо крізь той солодкий ад.

— А якщо побачиш LX?

— Вдарю її карамельною палицею.

Тесса усміхнулась краєчком губ — нервово, але щиро.

У залі.

Архітектор підняв руку.

— Пора.

Ланцюги почали опускатися. Гаряча карамель знизу піднялася ще на кілька сантиметрів.

— Вирію? — прошепотіла Лея.

— Так?

— Якщо ми виберемось — я не проти ще раз полетіти з тобою догори дриґом. Але вже... в іншому сенсі.

— Ого, Лея... Цукор мені в очі, — хрипко відповів він. — Це спрацює.

— Я рахую до трьох. Потім кричи, що в тебе судома. Я розгойдаюся й активую піропатрон, яким ти хизувався у чоботі.

— Я ж казав, що з цим жартувати не варто... Але добре.

Тим часом. Пастка для ворогів.

Векс уже на панелі керування. Вона відкрила інший люк — і у нього, з вереском, скотився піднятий Архітектор, коли замаскована платформа раптом вистрелила вгору і перекинула його вниз.

За ним — LX, котра навіть падаючи, примудрилася не змінити вираз обличчя.

А потім — Аґата. Вона встигла вишкіритись:

— Ви серйозно? Ви нас поміняли місцями? Ви... діти цукрового божевілля!

Векс, спускаючись за ними і скеровуючи на них пістолет, відповіла:

— Нас навчили кращі. І я люблю десерти тільки холодними.

Повернення до Леї й Вирія.

— Один… Два… ТРИ!

— ААА МОЯ НОГА ЯК СОЛОДКИЙ СКЛАДЕНЬ! — закричав Вирій, почав розгойдуватися, Лея стиснула зуби — і активувала прихований патрон у підборі.

БАХ!

Кайдани на її нозі зірвало. Вона рвонулась, схопила за пояс Вирія і, не встигаючи навіть подумати, що буде далі, впала з ним вниз.

— ПРИГИНАЙСЯ! — заревів Ерік, кидаючи димову гранату. Тесса рвонулась уперед.

І вже за секунду троє стояли біля карамельного казана, витягуючи з густої завіси диму двох обпечених, але живих бійців.

— Більше… ніяких цукеркових операцій, — задихався Вирій, падаючи на підлогу.

— А мені сподобалось, — прохрипіла Лея, тримаючись за нього. — Особливо той момент, коли ти вдавав судому.

— То не було вдавання, — зиркнув він на неї. — Я просто дуже реалістичний актор.

Позаду — гучний крик.

— ДОГОРИ ДРИҐОМ?! Я ЖАРТУВАВ! — лунало знизу від Архітектора.