29.8 — Зрада серед своїх

Усе агентство наче завмерло в напрузі, що проростала з кожним поглядом, кожним непроговореним сумнівом. Лея стояла біля вікна, притиснувшись долонею до холодного скла, і відчувала, як усередині поволі розпливається тривога, мов темна пляма, що пливе вглиб. Її очі слідкували за силуетами за межами офісу, але думки метушилися в іншому — хто серед них міг продаватися ворогу?

— Тесса, — різко порушила мовчанку Ерік, піднявши голос так, що він розрізав повітря, мов лезо, — ти серйозно вважаєш, що хтось із нас може шпигувати? Ми — команда, друже! Не такий у нас стиль.

Тесса кинула йому суворий погляд, але очі її тріпотіли від хвилювання, як вогник свічки перед бурею.

— Ерік, саме тому ми повинні діяти швидко, — відповіла вона, голос твердий, але з натяком роздратування. — Якщо ми промовчимо — це стане кінцем.

Лея повільно обернулась, дивлячись на них, ніби хочучи сказати: “Ви не бачите глибше”.

— Це не питання довіри, — тихо промовила вона, — це питання виживання. Якщо ворог серед нас — ми маємо його знайти, перш ніж він знайде нас.

В той момент з кімнати звільнився важкий подих — на моніторі блиснуло повідомлення. Воно було коротким, але холодним, мов крижаний ніж:

«Якщо хочете зупинити Dessert, я можу допомогти. Але ціна буде високою.»

Вирій швидко крокував до екрану, губи стиснуті в тонку лінію, очі пильні, готові спіймати найменший натяк.

— Хто це? — запитала Лея, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Хтось, хто знає більше, ніж ми, — відповів він, — і готовий ризикнути... або нас обдурити.
Тесса зробила крок уперед, голос холодний, майже викликом:

— Якщо це пастка — ми в неї потрапимо по вуха. Не варто гнатися за кожною тінню.

Ерік нахилився, дивлячись на неї з напругою, що розривала груди:

— Можливо, але як інакше? Ми стоїмо на краю прірви, і кожен крок — це ризик. Але стояти і чекати — означає падати.

Усі відчули, як атмосфера наповнилася електрикою — слова, що пролунали, змушували серце калатати частіше, наче воно хотіло втекти з грудей. Страх, недовіра, і трохи надії — як хмара, що непомітно повзе за вікном.

Вирій повільно повернувся до Лєї:

— Ми маємо прийняти рішення. І робити це швидко.

Лея доторкнулася до його руки, їхні пальці переплелися на мить — жест ніжності й підтримки в цьому морі хаосу.

— Разом, — прошепотіла вона.

Тесса й Ерік зустріли погляди один одного — напружені, але об’єднані спільним страхом і бажанням боротися.

— Ми не здамося без бою, — впевнено сказала Тесса, і ця фраза стала мов клятва.

Світло в офісі мигнуло, і тіні зазирнули в кожен куток кімнати — хтозна, хто дивиться на них звідти, у темряві.

Нічого не було очевидним, але одне було ясно: ворог близько. І тільки від них залежало — впустити його всередину чи захистити свій дім до останнього подиху.