29.7 — Перша жертва

Офіс був тихий.
Тиша не та, що мирна — а та, що заряджена. Як хмара перед ударом блискавки.

Як перед тим, як хтось зробить щось невиправне.

Тесса стояла біля коробки з цукерками, покрученої, але естетично загорнутої — якби не знати, що це може бути зброя, її захотілося б сфотографувати для рекламної кампанії.

Ерік сидів на краю стола, крутячи в пальцях одну з цукерок.

— Ти серйозно хочеш…? — пробурмотіла Тесса, нахилившись до нього.
— Ні, я хочу побудувати будинок у лісі і вирощувати помідори, але поки що — так, хочу надкусити отруєну карамельку, — сухо кинув Ерік, не підводячи очей.

— Це звучить так по-дурному, що я... погоджуюсь, — зітхнула Тесса і теж узяла одну.

— Разом? — стишено.

— Разом.

Вони надкусили.
Секунда. Дві. Світ навколо здався м’яким. Надто м’яким.

Смак був… досконалий. Карамель, ваніль, запах дитинства, перший день весни. Але під цим — щось. Щось, що повільно вилазило з-під землі, обіймало за горло.

— Тесса… — Ерік звівся різко. Його очі були збурені, зіниці — як шпильки.

— Мм? — її голос вже лунав якось… не звідси.
— Виплюнь!!

Він рвучко витяг із рота свою цукерку й схопив Тессу за плечі.

— ТЕС-СА! Подивись на мене! — здавалося, його голос пробивався крізь скло.

Її зіниці зменшились. Вона наче йшла під воду — повільно. Але на останньому міліметрі перед зануренням — її пальці здригнулись. І вона виплюнула.

— Бляха... — хрипко прошепотіла, і тут же схопилась за горло.

— Вода! ВОДА! — Ерік вже летів до холодильника, витяг пляшку.
— На! — тицяє їй у руки. — Пий! Полощи рот! І давай сюди ще одну!

— Це… було як... — вона ковтала повітря. — ...ніби я вже померла, але це мені сподобалось.

— Це жахливо, наскільки переконлива була ілюзія, — видихнув Ерік. — Ці цукерки — це не просто зброя. Це шепіт. Це спокуса.

— Це... Dessert. — додала Тесса, витираючи губи. — І тепер я ніколи не довірю цукру.

У цей момент у двері зайшли Лея й Вирій — з пакетом піци й усмішками на обличчях, які миттєво зникли, щойно вони побачили картину:

— Цукерки на підлозі.
— Тесса — мокра, з пляшкою у руці.
— Ерік — весь у воді, з шаленими очима.

— Ми просто пішли по піцу, ви що, тут апокаліпсис почали? — Лея завмерла.

— Спробували цукерки, — стиха сказав Ерік.

— ВИ ЩО?! — майже водночас закричали Лея й Вирій.

— Можна я на тебе покричу? — звернулась Лея до Тесси. — Будь ласка, мені треба.

— Трохи пізніше, — відповіла Тесса. — Я ще не дійшла до саморефлексії. Спочатку — паніка, потім сором.

— Це воно, Вирію. План Dessert. Ми підтвердили. Прямо шлунками, — сказав Ерік, голос уже рівний, але напруга — як у дроті під 10 тисяч вольт.

Вирій кивнув.
Лея — підійшла до Тесси і просто обійняла. Без слів. Просто тримала.

Тесса врешті обняла її у відповідь. Голос зламався:

— Я думала, що зможу все контролювати… Але я ледь не стала першою жертвою.

— Але ти нею не стала, — прошепотіла Лея.

— А тепер? — Ерік зиркнув на всіх.

— Тепер ми разом,»— відповів Вирій. — І навіть якщо ми всі — уламки, ми складемо себе в щось сильніше.

 …І саме в цей момент, далеко в іншому районі, перший справжній інцидент стався.
Дівчина з вулиці Лавандової з’їла карамельку, сміючись. Через три хвилини вона побачила, як її мати — давно померла — кличе її з дзеркала.
А потім — впала.
Система активувалась. План Dessert почав діяти.

Але й агентство — прокинулось.
Зі страхом.
З рішучістю.
І з чітким відчуттям, що все — тільки починається.