Розділ 29 — План “Dessert” і розкол агентства; 29.1 — Візит Чорного Вирія

Годинник на стіні пробив 18:00, коли двері агентства розлетілись від сильного поштовху. Не так, як хтось входить — так, як буря зламує гілки.

На порозі стояв Чорний Вирій.
Плащ злипся до тіла від дощу, з-під капюшона виблискували очі — темні, як попіл після пожежі, і вологі, як глибоке каяття. Від нього тягло холодом, немов він щойно вийшов із льодовикової печери минулого.

У кімнаті — лиш Тесса і Ерік. Усередині — тиша. Тесса сиділа з планшетом, Ерік стояв біля кавомашини.
Обидва підвели голови майже одночасно. І застигли.

— Ну ні, — пробурмотів Ерік, ставлячи чашку з кавою, — тільки 

не він. У нас сьогодні був день без катастроф.

Тесса повільно встала. Тиша між її ребрами — це не спокій. Це вулкан, що ще не вивергнувся.

— Чорний Вирій, — сказала вона рівно. — Ти маєш рівно три секунди, щоб пояснити, чому не лежиш десь у пастці, створеній тобою ж.

— Тому що пастка вже відкрита. І цього разу — не моя, — він зробив крок уперед. Вода стікала з плаща прямо на підлогу, ніби краплі часу.

Ерік схрестив руки на грудях, а погляд став холоднішим за метал.

— Цікаво. Прийшов розповісти, як ми всі помремо?

— Прийшов сказати, що можете вижити. Якщо послухаєте.

Тесса підійшла до столу, повільно, з тією ж обережністю, з якою розбирають бомбу.

— Ти намагався мене вбити. Особисто. У тебе були на це руки, час і мотивація. І тепер ти думаєш, що ми сядемо, вип’ємо чаю і послухаємо твої... новини?

— Я не прошу пробачення, — відповів Чорний Вирій. Його голос був сухий, але не злий. Більше... втомлений. — Я прийшов, бо план “Dessert” уже стартував.

— План що? — підняв брову Ерік. — Це типу... «торт кінця світу»?

— Ви смієтеся, але я серйозно, — він вийняв з кишені флешку, поклав її на стіл. — Архітектор і його команда готують атаку. Солодке — лише форма. Десерт, що викликає флешбеки, кому, смерть. Він виглядає безпечним, навіть привабливим. Його розсилають під виглядом подарунків, частувань, запрошень.

— Геніально, — прошепотіла Тесса, але не з захопленням. — Зробити зброю з найневиннішого.

— Це ще не все, — продовжив Чорний Вирій. — Цей «десерт» має код, що запускає серію реакцій в мозку — індивідуальні флешбеки. Люди наче «переживають» найгірше з минулого. І якщо хтось не витримає... — він знизив голос, — мозок замикається. Без шансів.

Тесса глянула на флешку, але не торкнулась.

— І ти, звісно, вирішив стати героєм, так?

— Ні. Я вирішив, що не хочу бути одним із тих, хто стоїть осторонь, коли починається кінець.

Ерік відвернувся, але голос його став жорстким:

— Де гарантія, що це не твоя власна схема? Ти майстер у «попередженнях», які починаються з вибухів.

— Єдине, що я прошу, — коротко сказав Чорний Вирій, — це перевірити. Просто подивіться.

— А якщо ми відкриємо флешку, а там... вірус? — Тесса нахилилася до нього ближче. — Чи нова серія флешбеків? Твоя візитна карточка.

— Ні. Там тільки правда. Гола і небезпечна.

І тут — клац.
Двері знову відчинились. Увійшли Вирій та Лея, в руках — дві великі коробки з піцою. Аж парували.

— Ану на місце! — миттєво вигукнула Тесса, вказуючи на Чорного. — Ми ще не вирішили, чи ти сьогодні помреш.

Вирій зупинився, як вкопаний.

— Окей... хтось замовляв конфлікт із соусом параної?

Лея розгублено прошепотіла:

— Що тут відбувається?..

— Смакуємо апокаліпсис, — відгукнувся Ерік. — Подається холодним. І, схоже, без попередження.

Напруга у кімнаті бриніла, як оголені дроти. Флешка на столі світилася, мов мінне поле. Погляди перехрещувались, мов леза. Дихати стало важко, ніби повітря затримало подих разом з усіма присутніми.

І ніхто ще не знав, що насправді вже пізно.