27.8 — “Обличчям до страху”

Звуки кроків Еріка в довгих тунелях підземної лабораторії нагадували відлуння минулого, кожен крок ніби відлунював болем і сумнівами. Темрява навколо, час від часу перебиваючись тьмяним світлом лампочок, створювала відчуття, ніби він іде в глибини власної душі.
Віддалік мерехтів легкий відблиск — двері до кімнати, де тримали Тессу. Серце билося частіше, кожен подих ніби важчав від напруги.

Ерік підняв руку і повільно відчинив двері. Усередині було холодно, і запах старої електроніки та пилу наповнював повітря. І там, посеред кімнати, стояв він — Чорний Вирій. Його обличчя було майже беземоційним, але очі палахкотіли якимось внутрішнім вогнем — сумішшю болю, гніву та розпачу.

— Ерік, — його голос ледь стримував сарказм, — ти створив мене, а потім покинув. Ти втік, залишивши мене тут, один на один з тим, що я є.

Ерік на мить застиг, потім підняв очі і, зібравши всю силу волі, відповів:

— Я боявся. Боявся побачити у тобі те, що приховував у собі сам. Твою темряву — мою темряву.

Чорний насміхнувся, але це було скоріше відчаєм, ніж радості.

— Ти — творець, але й кат. Ти відмовився від мене, як від тіні, що нагадує про твої слабкості.

— Не слабкості, — мовив Ерік, — а частину мене, з якою я ще не навчився жити.

В цей час, в сусідній кімнаті, Тесса сиділа на холодній підлозі. Вона була виснажена, і її очі, хоч і сповнені страху, не втрачали сили духу. Її розум боронився від психологічного тиску, який накладав на неї Чорний.

Він підійшов до неї, погляд холодний, але проникливий.

— Вибір, — прошепотів він, — простий: кого врятуєш? Еріка чи Вирія? Хто для тебе справжній? Хто заслуговує на твою любов і довіру?

Тесса відчула, як цей тиск проникає в її думки, намагаючись розірвати її на частини.

— Ти хочеш розірвати мене, — тихо сказала вона, — зробити мене зрадницею своїх почуттів.

— Емоції — це слабкість, — з холодною впевненістю промовив Чорний.

— Ні, — відповіла вона твердо, — це найсильніше, що є у нас. Без них ми нічого.

Вона піднялася, повільно і впевнено, дивлячись у його очі.

— Я не стану частиною твоєї гри. Ти не керуєш мною.

Чорний похитав головою, але у його очах з’явилася повага.

У цей момент двері відчинилися, і Ерік увійшов, готовий захищати те, що любить.

— Час вибирати, — промовив Чорний, — інакше вибір зробить за тебе сама доля.
Ерік крокував уперед, усвідомлюючи: ця зустріч змінить все.