27.6 — “Реакція команди”

Кімната агентства була залита холодним світлом моніторів, які мерехтіли в ритмі швидкоплинних даних. Ерік сидів, зігнувшись над клавіатурою, губи напружено стиснуті, очі — як у мисливця, що помічає слід. Поруч — Вирій, зібраний і мовчазний, його пальці повільно й точно рухалися по сенсорній панелі, намагаючись прочитати кожен рядок коду, що надходив зі спостереження. Лея, злегка пригноблена, але з вогнем у очах, підтримувала зв’язок і встигала звертати увагу на кожну деталь.

За тисячі кілометрів, в іншому місті, у кімнаті, захаращеній проводами і гаджетами, Тео сидів перед екраном, не відриваючись від роботи. Його руки швидко рухалися клавішами, а обличчя було похмурим, зосередженим, немов він сам став частиною цієї технологічної битви.

— Тесса не може бути зламана, — тихо сказав Ерік, вдихаючи холодне повітря кімнати, — вона б не дала себе так просто забрати.

Вирій кивнув, не відводячи очей від екрану.

— Я знайшов у кодах… — його голос був майже прошепотом, — записи, які міг залишити лише я. Фрагменти, які ні на що не схожі, але це мій “почерк” у програмному забезпеченні.

Лея підняла брови.

— Ти справді думаєш, що це пастка? — її голос був сумнівним, але рішучим.

— Це сигнал, — відповів Вирій, — і, здається, вона хоче, щоб ми його побачили.

Раптом на головному моніторі з’явилися координати — цифрова ланцюжок, що переливався різними кольорами.

— Це… стара підземна лабораторія, — Ерік мимоволі нахилився вперед, — місце, яке ми давно забули.

В цей момент маленьке віконце відеозв’язку мерехнуло і на екрані з’явився Тео.

— Привіт, — тихо, але рішуче сказав він. — Я далеко, але можу допомагати дистанційно. Перерив всі доступні мережі — це місце замасковане, але сліди залишилися.

— Чудово, — Лея усміхнулася, — разом ми сильніші.

— Пам’ятайте, — додав Вирій, — це не просто покинута база. Там безліч пасток, лазерів і ілюзій, що створені, щоб збити з пантелику навіть досвідчених.

— Звучить як ідеальне місце для пригод, — усміхнувся Ерік, — без моїх неймовірних порятунків нікуди.

Лея гигикнула:

— Ти все ще жартуєш, навіть коли ми ризикуємо життями.

— Сміх — це наше зброя, — відповів він, — щоб не зійти з розуму.

Ерік підійшов до Вирія, їхні погляди зустрілися.

— Якщо щось трапиться — я буду поруч, — сказав він тихо.

Вирій відчув тепло і підтримку у цьому погляді.

— Я теж, — відповів він, — ми виберемося разом.
Вирушаючи, вони відчували, як кожен крок наближає їх до небезпеки і водночас — до порятунку Тесси.
Тим часом Тео, сидячи за своїм комп’ютером далеко від агентства, прокручував на моніторі нові дані.

— Це не просто мисливська пастка, — сказав він собі, — це виклик, на який я повинен відповісти.

В його очах горіла рішучість. І хоч він не міг бути поруч фізично, його думки і серце були з командою.