27.5 — “Дзеркальна кімната”

Тесса поволі відкрила очі — відчуття було дивне, немов вона прокинулася всередині тіні знайомого світу. Повітря було холодним і стерильним, а навколо — глянцеві стіни з відблисками, що створювали відчуття дзеркального лабіринту. Вона сіла на підлогу, оглядаючи простір: це була ідеальна, але дещо спотворена копія старої бази агентства — її дому, її минулого.

Її серце калатало шалено, розум намагався зібрати фрагменти спогадів і знайти спосіб вибратися. Раптом двері відчинилися, і у світло кинулася фігура, яка змусила її серце замерехтіти й одночасно стиснутися — Чорний Вирій.

Він увійшов впевнено, майже мов у театрі, з холодною усмішкою на губах, але в очах ховалася щось більше — темна іскра, спалах емоції, що рідко з’являлася на його обличчі.

— Тесса, — промовив він низько, ледве приховуючи іронію, — я радий, що ти досі тримаєшся. Вже майже зламалася? Ні? Ще тримаєшся?

Вона підняла голову, стримуючи тремтіння в голосі.

— Чому ти мене тримаєш? Що тобі від мене треба? — голос був тихим, але рішучим.

Чорний крокнув ближче, його холодний погляд пронизував наскрізь.

— Ти ж знаєш мене. Я — те, ким Вирій міг би стати, якщо б здався страхам. Якщо б обрав темряву замість світла. І, можливо, колись він саме таким і стане. Але поки що — ні. Занадто слабкий.

Він ухилився в зневагу, якого вона раніше не відчувала від нього.

— Ерік… Ах, цей Ерік. Ти справді віриш у нього? — він зневажливо сплюнув у повітря. — Боягуз, що залишив своїх, щоб врятувати власну шкуру. Я бачив його істинне обличчя — боягузливе, егоїстичне, неспроможне нести відповідальність, дріб’язкове, жадібне до влади.

Тесса стиснула кулаки, її серце стискалося від гіркоти, але в очах запалювався вогонь.

— Ерік — не той, ким ти його малюєш, — сказала вона твердо. — І він не залишить нас.

Чорний Вирій повільно посміхнувся, усмішка була холодною, майже суворою.

— Вони обидва — маріонетки у моїй грі, — промовив він тихо. — А ти — ключ, що відкриває двері до їхньої долі. Але пам’ятай — ти вже майже зламана. Іноді найсильніші падають найдалі.

Тесса відчула, як у грудях пульсує суміш страху й рішучості.

— Я не здамся. Ніколи.

Чорний злегка схилив голову, ніби розглядаючи її як цікавий експеримент.

— Побачимо, — промовив він і різко вимкнув світло.

Кімната миттєво потонула в темряві. Тесса відчула холод, але всередині себе запалився вогник надії, який ніщо не могло загасити.

В її вухах дзвеніло, але це був звук не страху, а боротьби. Вона була готова боротися — навіть з самим Чорним Вирієм.