27.4 — “Емоційне знущання”

Темрява за стінами кімнати розтягнулася в нескінченність, але для Тесси вона була не просто відсутністю світла — це був лабіринт сумнівів і страхів, у який її вдерся Чорний Вирій. Його голос звучав, немов ехо в її голові, розкладаючи на шматки все, що вона знала і в що вірила.

— Пам’ятаєш, як Ерік говорив тобі, що довіра — це найголовніше? — мовив Чорний, нахиляючись до неї, — А тепер скажи, чи не було в його словах подвійного дна? Він приховує правду, як і всі інші.

Перед нею розгорнулися кадри, які Тесса могла б лише уявити у найгіршому сні — Ерік стояв поруч із Тео, обговорюючи проєкт «Версія», але в їхніх очах не було співчуття, лише холодний розрахунок.
— Ерік… — прошепотів він, — Ти пам’ятаєш його посмішку? Ту, що він носив, коли говорив, що все буде добре? Ха! Він брехав. Він сховав від тебе правду, бо боявся, що ти її не витримаєш. Він зник не тому, що хотів тебе захистити, а тому, що був готовий пожертвувати всім.

Перед Тессою виникали сцени, ніби у кіно: Ерік стояв у лабораторії, дивився у порожнечу, а поруч із ним — Тео, холодний і безжальний. Вони обговорювали плани, у яких не було місця для почуттів чи співчуття. Сцени змінювалися, як слайди, кожна з них — гостріша за попередню.

— Тео... — голос Чорного став ніжним, майже лагідним — він був її спогадом, а зараз її кошмаром. — Той, кому ти довіряєш? А може він просто маріонетка чи ворог? Подумай — чи справді він той, ким здається?

Тесса почала тремтіти. Її розум заповнювали думки, немов отруйні ланцюги, що тягнули вниз. Тесса відчула, як холодний піт виступив на її лобі, а в душі розпливаються тіні сумніву. Її серце билося так швидко, ніби хотіло вирватися з грудей.

Чорний продовжував, як жорстокий режисер:

— І Вирій… — голос Чорного став гіршим, ніж отрута, — Він — зовсім не той, кого ти знала. Подивись на нього через мої очі.

Образи Вирія змінювалися на її очах: холодний, відсторонений, безжальний, зрадник, який підставляє своїх найближчих, людина з темним секретом, що ніколи не розкриватиме.

Образи змінювались швидко, як спалахи блискавок, розбиваючи її внутрішній світ на уламки.

Тесса відчула, як починає ламатися. Страх і сумніви проникали в кожну клітинку її тіла.

— Хто ж тоді справжній? — прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози. — Чому вони всі такі... складні?

Чорний посміхнувся — і ця посмішка була гіршою за будь-яку фізичну біль.

— Ламайся, — сказав він тихо, — але не зламайся остаточно.

Раптом кімнату наповнив холодний подих, і вона відчула, що всередині себе починається боротьба — між зневірою і волею, між сумнівами і надією.

Вона стиснула кулаки, готуючись боротися.

— Я знайду правду, — твердо сказала вона, — навіть якщо для цього треба розбити цей світ навпіл.

Чорний відступив, мов би задоволений її відповіддю, але в очах залишилася тінь незавершеної гри.
У кімнаті Тесси між тим усе почало змінюватися: з-під підлоги повільно почав підійматися густий білий дим, що невідворотно обпік її легені.

Вона схопилася, задихаючись і намагаючись втекти, але ноги ніби підкошувалися, і голова закружляла.

— Ти не втечеш, — холодно промовив Чорний, — цей газ розблокує в тобі страхи, змусить впасти на коліна. А тоді я прийду за тобою остаточно.

Світ почав розпливатися, з’явилися плями, і все навколо повільно потонуло в темряві. Тесса впала на підлогу, відчуваючи, як свідомість відходить.

Чорний Вирій стояв у темряві, спостерігаючи за тим, як її світ згасає.

В його очах блищав не лише тріумф — там була і глибока, майже прихована біль, яка рідко проривалася назовні.

Він тихо промовив, наче для себе:

— Ти будеш моя. І ми всі ще побачимо, хто справжній Вирій.
У кімнаті Тесси між тим усе почало змінюватися: з-під підлоги повільно почав підійматися густий білий дим, що невідворотно обпік її легені.

Вона схопилася, задихаючись і намагаючись втекти, але ноги ніби підкошувалися, і голова закружляла.

— Ти не втечеш, — холодно промовив Чорний, — цей газ розблокує в тобі страхи, змусить впасти на коліна. А тоді я прийду за тобою остаточно.

Світ почав розпливатися, з’явилися плями, і все навколо повільно потонуло в темряві. Тесса впала на підлогу, відчуваючи, як свідомість відходить.

Чорний Вирій стояв у темряві, спостерігаючи за тим, як її світ згасає.

В його очах блищав не лише тріумф — там була і глибока, майже прихована біль, яка рідко проривалася назовні.

Він тихо промовив, наче для себе:

— Ти будеш моя. І ми всі ще побачимо, хто справжній Вирій.
Чорний Вирій повільно повернув голову, відчуваючи тінь присутності Еріка, що витає в повітрі, неначе важкий подих сумніву. Його очі звузилися, холодний блиск став ще гострішим.

— Ерік, — промовив він тихо, голос наповнений іронією і зневагою, — ти завжди вважав себе тим, хто контролює ситуацію, чи не так? Але дивись, що вийшло. Ти створив монстра, а тепер боїшся його знищити.

Він зробив крок уперед, повільно, як хижак, що обводить здобич.