27.2 — “Післясмак записки”

Кімната агенції була пронизана тишею, порушуваною лише тихим шелестом паперу і рідкими зітханнями. Ерік сидів за старим дерев’яним столом, перед ним — листівка, що дісталася з 21 розділу. Він проводив пальцями по її поверхні, наче намагаючись відчути кожен штрих і нерівність паперу, що, здавалось, ховали в собі більше, ніж просто слова.

Світло настільної лампи падало на зім’яті кути записки, а на обличчі Еріка програвалися тіні — суміш роздумів, тривоги і відчайдушного бажання розгадати загадку.

Вирій стояв збоку, притулившись до стіни, а Пі сиділа на підвіконні, обережно крутячись навколо своєї чашки з чаєм. Вони обидва мовчали, уважно спостерігаючи за тим, як Ерік занурюється у кожну дрібницю записки.

— Почерк… — пробурмотів Ерік, нахилившись ближче, — він виглядає механічним, ніби хтось намагався підробити ручний напис, але одночасно є якісь особливі, індивідуальні лінії… це щось більше, ніж просто письмо.

Пі підвелася, і її очі загорілися від хвилювання:

— Це неможливо випадково зробити. Хтось навмисно залишив це повідомлення. І він хотів, щоб його прочитали.

Раптом на екрані комп’ютера загорівся знайомий обличчя — Тео.

— Ерік, — почав він голосом, що не допускав сумніву, — цей почерк — не просто випадковість. Це особливий код-почерк із проєкту «Версія». Їх навчали писати власним, унікальним почерком, який поєднував у собі символи звичайного письма і цифрові коди.

Ерік нахилився ближче до екрану, уважно вслухаючись у кожне слово.

— Значить, — сказав він тихо, — ця записка була залишена кимось із лабораторії або того, хто має прямий зв’язок із проєктом. Не просто послання — а кодове повідомлення.

Вирій переступив з ноги на ногу, його голос був напруженим.

— Це може бути як попередження, так і загроза. А може і спроба зв’язатися з нами.

Пі схрестила руки, роздумуючи.

— Якщо це код, то хто його отримає, той отримує доступ до найтемніших таємниць лабораторії. Ми маємо це розшифрувати швидко.

Раптом у кімнаті пролунало тихе, але чітке шурхотіння. Всі миттєво повернули голови в бік дверей. Але кімната була порожня — Тесси ніде не було видно.

— Вона пішла? — прошепотіла Пі, відчуваючи холодок тривоги.

Вирій одразу підбіг до дверей, швидко оглянув коридор.

— Ніхто не бачив, щоб вона виходила, — сказав він, повертаючись. — Жодних слідів, ні звуку.

Ерік нервово постукав пальцями по столу.

— Це не випадковість, — сказав він, повертаючи листівку долонею догори, — ця записка пов’язана з її зникненням. Хтось хоче її використати або залякати.

Пі, піднімаючи брови, сказала з іронією, що ледве прикривала хвилювання:

— Ну що ж, тепер у нас офіційний виклик. Як у поганих детективах — «хто перший знайде заручницю?»

Вирій глянув на Еріка і в його очах блиснув рішучий вогонь.

— Якщо Тесса в небезпеці, ми повинні діяти. І не просто діяти — а бути швидкими і точними.

Раптом всі отримали повідомлення на свої телефони. Відправник — невідомий.

Всі затамували подих, коли прочитали одне речення:
«Він залишив мене, як і ти залишиш його. Ви всі такі.»

Тиша в кімнаті стала гучнішою за будь-які слова. Це повідомлення було не просто звичайною погрозою — воно було пропитане зрадою, розчаруванням і холодом, який розпалював вогонь у душах.

Ерік стиснув кулак, очі запалилися вогнем боротьби і рішучості.
— Це не кінець. Це початок. І ми не дамо їм нас розірвати.

Пі поклала руку на плече Еріка, їх погляди зустрілися — у цю мить вони були не просто колегами, а командою, що готова пройти через вогонь і воду.

Вирій, піднявши голову, додав:

— Ми врятуємо Тессу. І розкриємо правду.