Розділ 27 — «Дзеркальний Вирій»; 27.1 - Відлуння проєкту Версія

Кімната агенції була наповнена особливою атмосферою — мікс затишку та напруги, де кожен звук і тінь набували значення. Тесса сиділа на м’якому дивані, загорнута у теплий плед. Вона тихо перебирала у руках зім’яті листи і записки, які колись збирала для розслідувань, але зараз вони здавалися їй неважливими. Її очі блудили по кімнаті, час від часу затримуючись на порожньому кутку, де зазвичай сидів Вирій. Вона відчувала, як внутрішній тривожний клубок поступово розростався в грудях, але намагалася залишатися спокійною — наче готувалася до чогось неминучого.

Поряд стояв Вирій — його постава була напружена, очі пильно слідкували за екраном, де запалився відеозв’язок із Тео. Він не відводив погляду, відчуваючи, що розмова зачіпає його особисто, навіть якщо поки що він мовчав.

— Тео... — Ерік почав, його голос здавалося майже ламався від ваги спогадів і відповідальності, — я колись був частиною проєкту «Версія». Це не було звичайним дослідженням. Ми створювали бойові копії, але не просто клони — ми намагалися відтворити повну психоемоційну нейроматрицю, душу. Ми хотіли зробити їх живими, з усіма емоціями, спогадами і... страхами.

Вирій не міг стримати напругу. Він повільно підійшов до Еріка, його очі світилися сумішшю тривоги і гіркоти.

— Один із них... — Ерік робив паузи, ніби вимірюючи кожне слово — — Чорний. Він був відбракованим — нестабільним, агресивним, із небезпечною самосвідомістю. Його планували знищити.

Пі нахилилася вперед, зціпивши руки в кулаки:

— І ти?

Ерік підвів погляд і в його очах заблищала суміш жалю й рішучості.

— Я намагався врятувати його. Не тому, що вірив у безпеку — а тому, що бачив у ньому живу істоту, що кричала про допомогу. Він не був просто програмою. Він відчував біль, відчай, і він хотів жити.

Тео, з’явившись на екрані, дивився на Еріка суворо і без жодного сумніву:

— Ерік, ти створив монстра. Ця твоя ідея — це наш вирок. Ти не можеш знищити те, що випустив.

Ерік усміхнувся з легкою гіркотою:

— Ні, Тео. Я не створив монстра. Я створив дзеркало. Дзеркало для нас усіх. Він — частина мене, частина тебе, частина кожного, хто боїться темряви всередині себе.

В цей момент Тесса підвела голову, її очі блищали, хоча вона й не втручалась у бесіду. Вона мовчки витягла зі столу стару фотографію, де усміхнена трійця — Ерік, Вирій і вона сама — стояли разом, молоді і безтурботні.

Вирій підняв руку, ніби стримуючи емоції, і промовив:

— Він — моє темне відображення. Той, хто вирвався назовні, щоб показати, що ніхто з нас не ідеальний. І якщо ми не зупинимо його зараз — він поглине не лише мене, а й усе, що ми любимо.

Пі м’яко додала:

— Це не лише твої війни, Вирію. Ми всі у цьому разом.

Тео на екрані різко нахилився вперед:

— Ми повинні діяти. Не можна дозволити Чорному Вирію залишатися на свободі. Ерік, твоя відповідальність більша, ніж ти думаєш.

Раптом у кімнаті пролунав стукіт у двері, і світло на мить замиготіло, ніби нагадуючи, що час не на їхньому боці.

Вирій стиснув кулаки, зосереджено глянув на Еріка:

— Якщо Тесса вже в небезпеці, ми повинні зібратися і діяти. Разом.

Тесса тихо піднялася, її погляд був холодним, але сповненим внутрішньої сили. Вона не сказала ні слова, але кожен, хто бачив це, знав — вона готова боротися.

Ніхто не помітив, як вона тихо вийшла з кімнати, немов тінь, залишивши по собі лише легкий запах кориці та холодного ранкового повітря.