26.6 — Кульмінація суперечки

Повітря в кімнаті стало густим від очікування і сміху, коли раптом… щось здригнулося у темряві за дверима агентства. Спочатку це був лише тихий стукіт — ніби хтось намагається проникнути непоміченим. Тесса пригорнулася до дивана, а Ерік і Тео одночасно напружилися, їхні погляди миттєво перетворилися з жартівливих на бойові.

— Що це було? — шепотів Ерік, прислухаючись.

— Не знаю, але я чую запах диму, — додав Тео, дивлячись на Тессу.

В цей момент глухий гуркіт вибуху прокотився крізь коридор — вибухнув пожежний гідрант, заливаючи підлогу водою, а у темряві з’явилася фігура, яка швидко рухалася крізь приміщення. Її силует був знайомий — це був хтось із минулого Еріка. Старий ворог, якого вони думали забути.

— Чорт! Це він! — вигукнув Ерік, впізнаючи загрозливу постать. — Кайлер! Той, хто колись хотів зруйнувати все, що я люблю.

Тео миттєво підхопився:

— Пам’ятаю його. Він не здається просто так. Тепер ми повинні діяти разом.

Тесса, хоча і ледь приховувала страх, відчула, як її серце калатає від адреналіну — не через небезпеку, а через те, що ці двоє, які тільки що змагалися за неї, зараз стояли пліч-о-пліч.

— Що будемо робити? — спитала вона, вже наче в ролі командира.

— По-перше, не розкидатися, — серйозно почав Вирій, який нарешті втрутився, — ми сильніші разом. Це наш шанс показати, що команда — понад усе.
Лея підкосила очі на Вирія, а потім на Еріка і Тео:

— Покажемо, що всі ці суперечки — лише дрібниці, коли на кону — наше життя і наша історія.

Загроза наближалась — і разом вони почали готуватись. Ерік і Тео, за інерцією суперників, кожен окремо пробував придумати план, але Вирій швидко перебив:

— Заспокойтеся. Я беру кермо на себе. Тесса, Лея — ви залишайтеся у безпеці. Ерік, Тео — ви зі мною. Разом ми розкладемо цю загрозу на шматки.

Планувалась стрімка операція, що нагадувала не бойову підготовку, а жваву хореографію: одночасні рухи, підколи, погляди і навіть посмішки між напруженими моментами.

— Ерік, згадай, як він зірвав твою улюблену піцу на змаганні! — пожартував Тео, намагаючись розрядити атмосферу.

— Пам’ятаю, і ти тоді не врятував ситуацію! — відповів Ерік з усмішкою, але очі не відводив від дверей.

І тут, на повній швидкості, вони кинулись назустріч загрозі — злагоджено, як єдина команда.

Бій був стрімким, непередбачуваним і… сповненим драматизму. Кайлер, досвідчений і підступний, використовував усі можливі пастки, але кожен із них виявився готовим: Ерік із гострим розумом і швидкістю, Тео — із витривалістю й інтуїцією, Вирій — зі стратегічним баченням.

Вони працювали разом, як добре злагоджений механізм, і коли врешті Кайлер був схоплений і обеззброєний, кімната наповнилася тишею. Навіть стіни, здавалось, затамували подих.

Тесса вийшла назустріч їм, її очі блищали від хвилювання і гордості.

— Отже, хто ж тут переміг? — весело сказала вона.

— Ми всі перемогли, — відповів Вирій із легким сарказмом і глибокою ніжністю в голосі. — «Бо найважливіше — не особиста перемога, а те, що ми змогли об’єднатись.»

І навіть Ерік з Тео кинули один одному викликав погляд, що більше не був суперечкою, а обіцянкою підтримки.

— Тесса, ти бачила? Ми — команда. А команда — це сила, — прошепотів Ерік, і Тео, похитуючи головою, погодився.

Тесса усміхнулася широко, вперше за довгий час без тіні сумніву. Її серце тепліло від того, що поруч — ті, хто здатний не просто змагатися, а й тримати разом, коли це справді потрібно.