26.5 — Четверте завдання: «Відкритий мікрофон»

Тесса розвернулася до вікна, де вже збирались усі — час було готуватись до нового, ще більш несподіваного випробування…
Агентство затихло. Лише легкий шелест вітру за вікном і приглушений звук старого вентилятора створювали атмосферу очікування. Всі зібралися в просторій кімнаті із м’якими диванами, світлом ліхтарів і маленькими лампочками, які виблискували над головами, ніби зірки на нічному небі.

Тесса тримала в руках мікрофон, трохи нервово посміхаючись. Вона дивилася на Еріка й Тео, які стояли перед нею, кожен зі своїми особливими рисами — один впевнений і трохи насмішкуватий, другий — більш стриманий, але з хитрим блиском в очах.

— Отже, хлопці, — почала Тесса, — це завдання не про розслідування і не про хитрі трюки. Це… про відвертість. Ви маєте розповісти мені про свої почуття… але — у форматі стендап-комедії чи імпровізації. Без підготовки. Так, я знаю, що ви обидва — не коміки, але тепер маєте шанс мене розсмішити, — і, можливо, трохи зворушити.

В кімнаті на мить запала тиша, а потім Ерік глузливо підняв брову.

— Ну що ж, — сказав він, — кому починати?

Тесса підморгнула й кивнула. Ерік першим ступив на “сцену” — маленький піднесений поміст, на якому стояв одинокий мікрофон.

Він глибоко вдихнув, спробував виглядати спокійним, але в очах було видно, як внутрішньо він боровся з хвилюванням.

— Добре, уявіть собі, — почав Ерік, — що моє життя — це піца. Не просто піца, а піца з абсолютно несподіваними інгредієнтами: трохи шоколаду, кілька маринованих кактусів і, звичайно, гострий перець, який пекучий, як мої спроби завоювати серце Тесси.

Він зробив театральний жест, ніби підкидає піцу у повітрі.

— І ось я — ця дивна, трохи несмачна, але, сподіваюсь, незабутня піца. І знаєте, що найцікавіше? Що навіть якщо хтось скаже, що це неможливо поєднати, я все одно спробую бути саме тією піцою, яку хоче Тесса. Бо, повірте, я вже довго практикуюсь у поєднанні неможливого.

Зал вибухнув сміхом, а Тесса схопилася за живіт від такого несподіваного жарту.

Тео ступив вперед, розгойдався на підносі з імпровізованими «гримасами» і почав:

— А я? Я — як лабіринт. Мабуть, той, який з головоломками, пастками і… іноді я сам не знаю, як з нього вибратись. Але є одна кімната — кімната з Тессою. Я не знаю, чи там чаєм пригощають, чи кавою, але я точно знаю, що хочу туди потрапити. І якщо в мене виходить не завжди, то я, будь ласка, обіцяю, не кидатиму в тебе мариновані кактуси.

Він хитро посміхнувся, підморгуючи.

— Тесса, ти — як загадка, яку я хочу розгадати. І навіть якщо я щодня знаходжу нові складнощі, я готовий вчитися, доки не стану найкращим для тебе.

Сміх перетворився на щирі оплески, а Тесса відчула, як щось всередині розм’якшується.
Вона не могла приховати, як її охоплює хвиля тепла і радості від такої безпосередності й сміливості обох чоловіків. Водночас вона бачила, як Вирій і Лея обмінюються поглядами — в них теж були свої почуття, свої ревнощі.

Лея тихо прошепотіла Вирію:

— Дивись, він не просто намагається бути смішним — він справжній артист. А ти, Вирію, що скажеш?

Вирій усміхнувся у відповідь:

— Я? Я не збираюся здаватися. Коли вона посміхається — це найкращий виклик, який я коли-небудь мав.

Після цього Тесса нарешті взяла слово:

— Дякую вам, хлопці. За сміливість і за те, що ви тут. Це було… важливо. І весело. І, чесно, трохи непросто для мене. Але я рада, що ми всі тут разом.

В кімнаті знову запанувала тиша — але вже не напружена, а сповнена нових відчуттів, тривоги і надії.