25.5 — Вирій і Лєя: контраст

Ніч упала на місто, немов темна оксамитова ковдра. Вулиці світило лише кілька жовтих ліхтарів, і у повітрі відчувався легкий холодок напруги. Вирій і Лєя стояли біля входу до старого складу — місця, де, за інформацією, мали з’явитися сліди нової загадки. Вони готувалися до першого справжнього випробування їхнього тандему.

— Леє, будь пильна, — попередив Вирій, оглядаючись довкола. — Тут може бути що завгодно. Я не хочу, щоб ти потрапила у халепу.

Вона посміхнулася з такою легкою іронією, що навіть у темряві можна було розгледіти сяйво очей.

— Ти мене недооцінюєш, Вирію. Я не просто дівчина з агентства — я твоя напарниця. І я не залишу тебе одного, якщо щось піде не так.

Раптом на секунду відлуння кроків змусило їх насторожитись. Лєя кивнула, що збирається зайти першою. Вона тихо пройшла у приміщення, а Вирій залишився біля входу, пильно стежачи за нею.

Раптом темрява поглинула Лею. Її голос більше не лунав.

— Леє!, — закричав Вирій, пробігаючи вглиб.
Відповіддю була лише тиша.

Серце стислося. Вирій кинувся в пошуки, слідуючи за слабким світлом свого гаджету. Раптом із тіні вийшла вона — Лєя, але інша. Холодна, беземоційна, її очі блищали, немов метал.

— Що це?, — прошепотів він, серце б’ється шалено.

— Ти бачиш мене?, — голос був неприродно рівним, без краплі тепла.

Це була альтернатива — темна версія Вирія, яка здавалася безжальною, логічною, ніби відлунням програмного ядра, яке ніколи не знало радості чи страху.

— Я — те, що могло б статися, якби ти втратив усе людське, — промовила вона холодно. — Без емоцій. Без жалю.

Вирій відчув, як мороз пробіг по спині.

— Леє, це не ти, — прошепотів він, намагаючись знайти в її очах хоч краплю знайомого життя.

Але темна Лєя крокувала повільно вперед, і здавалося, що вона готова знищити все, що між ними було.

У цей момент справжня Лєя з’явилася з-за рогу, схопила темну версію за руку.

— Ти не справжня, — сказала вона з тремтінням у голосі, — і ми це доведемо.

Вирій глибоко вдихнув і, зібравшись із силами, підняв руку, випускаючи невеличкий імпульс світла, який змусив темну Лею відступити.

Ця ніч змінила їхній зв’язок — тепер вони знали, що їхня любов — це не просто романтика, це боротьба за те, щоб залишитися собою, навіть коли тіні минулого намагаються поглинути все живе.

Після повернення до штаб-квартири Вирій і Лея присіли поруч, втомлені, але невимовно близькі.

— Як ти це витримала?, — прошепотів Вирій.

— Бо ти був поруч. І навіть коли я губилася, ти був моїм світлом, — відповіла Лея, обіймаючи його.