25.3 — Повернення клону?

Місто пізно ввечері було ніби заморожене в очікуванні. Ліхтарі вуличних ліхтарів тьмяно світили крізь ранковий туман, а по тротуарах прокрадалися тіні. І саме тоді в одному з кав’ярень, що тримався на ароматах обсмажених зерен та трішки зіпсованих надій, хтось помітив її — жінку, котра виглядала так само, як Ерік.

Та це був не Ерік.

Вона сиділа в темному кутку, вкритому чорною шкіряною курткою, з обличчям, напівприкритим густим каштановим волоссям, що ледь виднілося. Нове татуювання — змальоване тонкими лініями, майже невидиме, крізь тьмяне світло — вигравало на її шиї. Свіже, яскраве, як знак належності до чогось... неясного.

— Ти впевнена, що це вона? — запитала Тесса, натискаючи пальцями на тепле горнятко з кавою, розуміючи, що її голос трохи тремтить.
— Вона... вона виглядає як Ерік, але це не він», — шепотіла Лєя, дивлячись у вікно. — «Це клон. Я відчуваю.

Тесса нахилилася вперед, зосереджено вдивляючись у тінь.

— Вона… ходить, як він. Жести, вираз обличчя. Але щось не так, — мовила вона. — Я бачу, як підозрюють її інші… але вона ніби контролює їх. Ця… вона небезпечна.

Вирій, який тихо підходив ззаду, сів поруч:
— Клон? Тобто той, що міг бути прихованим від нас? Можливо, зберігали її десь у лабораторії?

Тесса стиснула кулаки.

— Я боюся, що він або вона — має доступ не лише до лабораторії, а й до архівів. Таємниці, над якими ми ще не працювали, можуть опинитись у чужих руках.

— Це загроза, — погодився Вирій, — але і можливість. Можливо, ця клонована версія — це наш ключ до розкриття старих таємниць.

— Ключ? — Тесса холодно посміхнулась. — Тоді цей ключ — у вигляді злого двійника.

Наступного дня команда зібралася в офісі. Сцена нагадувала науково-дослідницьку лабораторію: на столах — папери, планшети, дрони, і навіть коробка з незвичайними соусами, що лишилися від останньої справи.

— Що ми знаємо про цього клона? — запитала Лєя, збираючи записи. — Вона була помічена на ринку в центрі. Одна свідок описала її: “Жінка в чорному, із татуюванням у вигляді змії, що в’ється навколо руки. Вона спостерігала за нами, але не втручалась”.

— Це більше, ніж спостереження, — додав Вирій. — Вона майстер стеження і, швидше за все, має зв’язок із тими, хто нас хоче зупинити.

Тесса встала і підійшла до вікна. На вулиці починало світати.

— Якщо цей клон має доступ до наших даних, то ми у великій небезпеці, — промовила вона, пильно дивлячись у світло, що мерехтіло. — І це означає, що хтось із минулого повернувся. Не той, кого ми чекали, а той, хто загрожує нам усім.

В офісі зазвучав телефон. Тео підняв трубку.

— Тесса… Ти маєш це бачити, — його голос здався напруженим.

На екрані планшета з’явилося відео: темний силует жінки у чорному, що рухається серед натовпу. Її рухи були майже танцювальними, і в момент, коли камера наблизилась, можна було помітити — те саме татуювання.

— Це вона, — прошепотіла Тесса. — І вона знає, що ми її шукаємо.

— Ми повинні з’ясувати, чого вона хоче, — Вирій нахилився над планшетом. — І я боюся, що це буде далеко не дружній візит.

Десь у тіні міста, в підземеллі з миготливим світлом, клон вийняла з кишені маленький чіп.

— Вони наближаються, — тихо сказала вона, піднімаючи голову. — Час дізнатися, хто з нас справжній, а хто — лише копія.

І тінь зникла в темряві.