25.2 — Нова справа: зникнення критика

Ранок у штабі агентства видався напрочуд… хрустким. Тобто не в сенсі погоди — а від запаху хрустких вафель, які Лєя виготовила у спробі «налаштувати Тессу на робочий лад».

— Це ж науково доведено, — пояснювала вона, розливаючи карамельний соус з граційністю циркового жонглера. — Якщо людина в депресії, і їй дати вафлю — вона або перестає плакати, або починає їсти. І обидва варіанти хороші.

Тесса вже не плакала. Але й вафлі не їла — крутила ручку на блокноті і вдивлялась у порожній стіл.

— Я готова, — мовила вона раптом.
— До вафель? — підморгнув Вирій.
— До справи, — відповіла серйозно.
— А вафлі? — не здавалася Лєя.
— Після перемоги, — посміхнулась Тесса.
— Ах ти хитра детективка! — Лєя переможно тикнула ложку в повітря, забризкавши Вирієві щоку карамеллю.
— Я сприйму це як знак — і взагалі, досить прелюдій, у нас нова справа, — Вирій притягнув планшет. — Пропав… ресторанний крити».

— Який? Оцей? З шоу "Майстри Смаку"? — Тео нахилився, визираючи через плече. — Той, що казав, ніби гуакамоле в ресторані "Базилік і Пекло" нагадує "пюре зі смарагдових сліз і травми"?
— Саме він. Даніель Моро. Пропав одразу після зйомок епізоду. Камери — зникли. Все, що залишилось — ось це.

Вирій клацнув фото: срібляста ложка з соусом, глибокого фіолетового кольору, із ледве помітним зеленим відблиском.

— Цей соус… — Лєя нахмурилась. — Він має ту саму текстуру, що й підробки з попередньої справи.
— З гексагустином-93. Модульований присмак трюфелів і… обман», — додала Тесса.
— Я не знаю, як на смак обман… — Тео знизав плечима.
— Ти точно куштував, — прошепотіла Лєя з ухмилкою. Всі на секунду замовкли, навіть повітря затихло.
Тео ковтнув. І опустив очі.

— Коротше. Шоу знімали на старій кіностудії за містом. Охоронець бачив, як Моро виходив із павільйону… але камери обірвались. Всі дані — знищені. Наче хтось зачистив усе заздалегідь, — підсумував Вирій.
— І ми…?
— Ми йдемо туди.

📍 Кіностудія «Зірковий Фенхель»

Вони прибули в сутінках — коли світло ще не стало повністю ніччю, але вже не було днем. Студія виглядала покинутою. Навіть занадто.

На вході — розбита камера спостереження. Всередині — павільйони з несправжніми кухнями, підсвітками і кулінарним реквізитом.
— Ну й місце… — пробурмотіла Тесса, оглядаючи бетонні декорації під французьке кафе. — Мені не подобається, коли запах ванілі змішується з атмосферою розпачу.
— Це мій новий парфум, до речі, — прошепотів Тео. Тесса кинула на нього погляд — не сердитий, але й не прощаючий. Просто... уважний.

У павільйоні, де востаннє бачили Моро, Лєя обережно зняла відбитки з підлоги. Вони вели до чорного коридору — виходу за студію.

І там…

— Сліди крові? — Тесса присіла, торкнулась пальцями — темні краплі були вже сухі, але ще не давні.
— Хтось поранився. І сам пішов. Або його повели… — Тео вглядався в темряву попереду. І раптом — завмер.

У нього з рук випав ліхтарик. Він побілів.

— Що? — Тесса схопилась за його плече. — Що сталося?

Тео не міг відірвати погляду від портативного запису зі стіни: плакат з Моро. Але не це його зупинило.

У куті був старий журнал. Відкритий. І в ньому — вирізка з дитячої газети: «Брати Моро — таланти нового покоління!»

Поруч — два хлопчаки на фото. Один — Моро. Другий…

— Це… я, — прошепотів Тео. — Це не може бути…

— Твій брат? — Лея підійшла ближче.
— Я… не бачив його… двадцять років. Мені казали, він зник. Що його нема. Всі мовчали. Я…

Він сів прямо на підлогу, тримаючись за голову. Вірій опустився поруч.
— Це може бути не він. А може — бути і так. Але ти тут тепер. Ми розплутаємо. Разом.

Тео кивнув, але очі його палали. Він мовчки витягнув з кишені стару фотографію, давно затерту. Та сама усмішка брата.
Тесса дивилась на нього — і в душі щось стискалось.

- Що ти ще не сказав мені, Тео?..

Їх зупинив звук.

З-поза дверей — чиїсь кроки. М’які. Але впевнені.

Тесса першою вистрибнула в коридор. Темрява. І… порожньо.

Але на підлозі — слід. Відбиток черевика. І маленька пляма фіолетового соусу.

— «Його вивели. І він живий. А той, хто це зробив, знає про нас», — тихо мовила вона.

— «Хтось грає з нами. І знає правила краще, ніж ми», — додав Вирій.

— Тобто… хтось готує наступний хід, — Тесса стиснула кулаки. — А ми — наступна страва в меню.