Розділ 25 - У паузі між серцебиттям; 25.1 — Відновлення після кризи

Тиша. Уперше за довгий час — не як наслідок вибуху чи сварки. А як вибір. Як ліки.

Тесса стояла посеред своєї кімнати у штабі. Кімната пахла ромашковим чаєм і нотками персикового воску — свічка, яку Лєя якось поставила на підвіконня з підозрілим:
— Може, трохи затишку не завадить тобі, хм?

Після тієї ночі з піцою — після її слів, які, здавалося, прорізали всім душу — Тесса попросила день. Один день без справ, без Тео, без Еріка. Без рішень. Без людей, яких вона любила — і через яких їй боліло.

- Я візьму паузу. Просто день. І не шукайте мене, добре? — сказала вона тоді Леї, й та лише кивнула, не питаючи нічого.

📓 Щоденник Тесси. День 1.

«Мене двоє. Від обох — тремтить. Від одного — розсипається злість. Від іншого — тече ніжність, як тепле молоко в темряві. І обидва... не винні. І обидва — винні.
Але справа не в них.
Справа в мені. Я — на межі. І не знаю, куди зробити крок.
Може, просто постояти. І дочекатись себе.»

Вона поклала ручку на стіл. Підійшла до вікна, сіла просто на підлогу, обійнявши коліна. Вперше за довго — без броні. Просто з собою.

📓 Щоденник Тесси. День 2.

«Тео не написав. Я думаю — це правильно.
Ерік не з’явився. Це болить.
А ще — я роблю з себе емоційну матрьошку. Розкриваю себе шар за шаром, і там... там тільки ще одна я. Трохи змученіша.
Чи я колись любила когось по-справжньому? Чи це було завжди страхом самотності?»

«Лєя залишила на кухні млинці. І записку:
— “Їж, бо голодна ти гірша за вибухівку.”
Я з’їла. І трохи плакала. Але вже без істерики. Це прогрес, правда?»

Ввечері вона вийшла на дах. Той самий, де колись з Вирієм шукала сигнали — і знайшла себе. Тепер там було тихо. Тільки небо дихало над головою.

Вона сіла на ковдру, яку прихопила знизу. І ще раз відкрила щоденник.

📓 Щоденник Тесси. День 3. Ніч.

«Мені снився Ерік. Він стояв у сні з мокрим волоссям — щойно з дощу. Не казав нічого. Просто тримав у руках чайник.
— “Я думав, ти не приймеш. Але все одно приніс.”
Я не відповіла. Я просто взяла.
І прокинулась. Порожні руки. Але гаряче в грудях.»

«Мені снився Тео. Він сміявся, грав на гітарі щось дивне. Потім замовк.
— “Я не знаю, як бути, Тес. Але я навчуся. Якщо ти дозволиш.”

Я не дозволила. І не заборонила. Просто пішла.
І прокинулась. Увімкнула плейлист. Там був Шопен. Може, Тео теж би послухав. Але поки — не зараз.»

У двері постукали. Тихо, обережно. Тесса спершу не рухалась. А потім — зітхнула, встала, відчинила.

На порозі стояла Лея. У піжамі. З величезною чашкою какао і з неймовірно серйозним виразом обличчя.

— Можна?
— Ти принесла какао?
— Я принесла свою дупу сюди, бо знаю: какао — це лише половина зцілення. Друга — компанія, яку ти не просила, але вона все одно є.

Тесса всміхнулась. І розплакалась. Але вже по-іншому. Не від зламу — від вдячності.

Лея мовчки обійняла її, і вони разом сіли на підлогу, поклавши голови одна одній на плечі. Поки у світі була какао — можна було не боятись.

Наступного ранку Тесса прокинулась і вперше не відчула пустоти. Вона навіть посміхнулась своїй подушці.
А тоді — пролунала знайома фраза з коридору:

— У нас справа!

Це кричав Вирій.

І хоч вона ще не була готова до всього — вона була готова до справ.