24.6 — Кульмінація справи

— Кодове слово: «соус». Відповідь: «тільки якщо з базиліком». — прошепотіла Лея в рацію, ховаючись за ящиком із маринованими трюфелями.

— От і вгадай тепер, це пароль чи флірт, — прошепотів у відповідь Вирій. — Я на позиції. Ринок кипить. Увага — антиквар з’явився. Веде себе, як курка біля оцту. Нервує.

Чорний кулінарний ринок — це був цілий підземний павільйон, замаскований під занедбаний винний льох. Тут продавали усе: контрабандні спеції, заборонені приправи, псевдо-елітні трюфелі, а головне — фальшиві соуси, зроблені за «рецептами Леонардо».

Антиквар — кремезний чолов’яга з вусами, схожими на тісто для круасанів, — стояв у центрі імпровізованої сцени.

— Цей соус змінив історію! — вигукував він, піднімаючи невеликий золотий соусник. — З нього їв сам да Вінчі! І тепер — ви можете скуштувати історію за десять тисяч за краплю!

— Брешеш, як соус без гірчиці, — буркнула Лея крізь зуби. — Реального артефакту вже б не було на твоїх жирних руках.

— Але він у нього є, — прошепотів Вирій. — І це справжній. Я бачу мікрогравіювання.

Почалась операція.

Лея під виглядом журналістки підступила до антиквара:
— Пробачте, містере... як вас?.. Я з газети «Смакова правда». Можна кілька слів?

— Лише кілька. Я зайнятий. І у мене шкідливий темперамент.

— Тоді швидко: як ви можете підтвердити справжність артефакту? А головне — чи не використовуєте ви його для виготовлення підробок?

Антиквар знітився. Публіка почала перешіптуватись.

— Що? Я?.. Це ж... Я ні... Тобто… — він розгубився. — Охорона!

В ту ж мить вимкнулося світло. Ринок охопило хаотичне рипіння і гуркіт.

— Це був сигнал, — прошепотів Вирій, уже в масці, підстрибнувши на підвісному канаті, мов у гастрономічному цирку. — Працюємо!

Гучна музика, сигнали тривоги, перевернуті соуси, паприки летять, базилік в обличчя.

Антиквар тікає до потаємного виходу. Але на нього вистрибує Лєя — прямісінько з прилавку з фальшивими швейцарськими соусами.

— Сюди — не проходять з підробками!

— Ти хто взагалі така!? — зойкнув він, намагаючись відмахнутись.
— Справжня. На відміну від тебе.

Усе могло б завершитись рівно... якби не уламок скла, на якому Лєя послизнулась, втративши рівновагу. Вона зойкнула — і впала просто на край підвального підйому.

— ЛЕЯ!! — закричав Вирій, кидаючись до неї крізь натовп, що панікував.

Він встиг — за секунду до того, як вона скотилась у вузьку шахту з гострими трубами.

— Ти спіймав мене?.. — прошепотіла вона, задихаючись.

— Я завжди ловитиму тебе.

І поцілував. Ніжно. У брудному, запиленому коридорі, з соусом на плечах, зі скалками у волоссі. Поцілунок на межі життя і пряного провалу.

Антиквара затримали.
Соусник — врятували.
Ринок — викрито.
Команда — в героїчному режимі.

Але тільки Вирій і Лея тримались за руки. Решта — розсипались, як пересушена паста.

І коли вони повернулись додому, у штаб…
Там на них чекала сцена, яку неможливо було врятувати піцою…

Затишна, тиха і… болісна.