24.2 — Перші іскри та інцидент з соусником

Старий ресторан-музей «Al Dente» зустрів команду патиною минулого — важке повітря зі спеціями, хруст паркету під ногами, ідеально сервіровані столики, які не бачили живого гостя вже десятиліття.

— Тут ніби дух да Вінчі досі витав, — пробурмотіла Лєя, вдихаючи аромат базиліку. — Або це мільйон соусів у повітрі?

Вирій, оглядаючи фрески на стінах, додав:

— Ідеальне місце для злочину. Тиша, легенди, і одна золотенька штучка, яка зникла без сліду...

Тео не стояв на місці — вже крутив своїм новеньким аналізатором соусного пилу, а в його рюкзаку блимаючи загорівся детектор температури артефактів.

— В мене тут гаджет, який може визначити, який соус був останнім на цьому столику, — гордо заявив він.

— Вражає, — Тесса усміхнулась, підійшовши ближче. — А що він ще може?

— Якщо натиснути отут… — він торкнувся сенсора, і детектор 

вибухнув хмарою ароматизованого пару. — …він варить еспресо. Випадково.

Тесса розсміялась, відкашлявшись. Тео простяг їй серветку і тихо додав:

— Якщо що, я завжди поруч. Не лише під час слідства.

Їхні очі зустрілися. Коротко, але з іскрою. Якраз у той момент, коли за спиною долинув хрипкий голос Еріка:

— Тесса, можеш підійти? Я знайшов щось у коморі.

Вона озирнулася, вже відчуваючи, як дві хвилі — тепла від Тео й холодна хвиля ревнощів від Еріка — стикаються просто в ній.

Пізніше. Експеримент. Сцена, що змінила динаміку.

— Отже, — Тео підсуває купу ящиків і банок із підписами «оригінальний соус 1492 р.», «оцет Папи Римського», «базилік вуду» і ще щось невимовне. — Потрібно зімітувати маршрут злодія.

— А якщо це була не людина? — запитує Лєя.

— Тоді дізнаємось по відбитках — тут пилу вистачить на трьох Аґат, — бурчить Вирій, витираючи полицю.

Тесса присідає, щоб роздивитися щось ближче до підлоги — там пляма у формі півмісяця. Вона тягнеться до неї… і раптом розсипається верхня полиця. Банки, ящики, соус зі склянок — усе летить прямо на неї.

— Тесса! — Тео миттєво кидається вперед, хапає її за талію і відтягує назад, прикриваючи собою.

Удар припадає на його плече. Пляшки дзвенять, соус летить у всі боки, одна банка влучає в підлогу й тріскає, розливаючи щось зеленкувато-рудувате з ароматом… підгорілих равіолі?

— Ну, тепер ми точно знаємо, що це був напад, — хрипить Тео, все ще тримаючи Тессу в обіймах.

Вона завмерла. Їхні обличчя — в кількох сантиметрах. Його подих — теплий, соусний. Очі блищать. Він стискає її пальці.

І саме в цю мить у кімнату заходить Ерік.

Його погляд — спочатку на соус, потім на руки Тео, які все ще обіймають Тессу.

— Цікаво, — каже він рівним голосом. — Я думав, це професійне розслідування, а не репетиція сцени з романтичного серіалу.

— Ерік... — Тесса виривається з рук Тео, намагаючись зробити крок назад. — Це був рефлекс. Полиця впала.

— І він відважно впав на тебе, — сіпає бровою Ерік. — Героїзм в соусі.

— Досить, — Тео відступає, піднімає банку, що тріснула. — Якщо маєш щось сказати — кажи прямо.
— Добре, — спокійно каже Ерік. — Відвали від неї.

Повисла тиша. Стільки спецій у повітрі — а дихати стало важче.

Тесса дивиться на них обох.

Два вогні. Один — шиплячий, ризикований, легкий. Інший — глибокий, обпалюючий, мовчазний.

Вона робить вдих.

— Може, продовжимо працювати?

Але в її серці вже щось відбувалось. Щось велике. І не лише справа про соусник.