22.32 — Кінець темряви, початок світла

Холодні промені ранкового сонця пробивалися крізь пил та уламки старої фабрики. Повітря було насичене напругою і водночас відчуттям довгоочікуваної перемоги. Чорний, зв’язаний міцними ланцюгами, лежав на бетонній підлозі, його холодний погляд не втратив блиску, але сили явно полишали його.

— Ти думав, що це кінець? — холодно промурмотів він, дивлячись прямо в очі Тессі.

Тесса, сповнена рішучості, крокнула вперед, стоячи поряд із Еріком і Тео.

— Ні, це початок нового життя. Твоє життя тепер — під нашим контролем, — сказала вона спокійно, але твердо.

Ерік кивнув і додав:

— Ми не просто позбавимо тебе свободи, Чорний. Ми дамо тобі шанс змінитися — але лише якщо ти захочеш.

Тео вийняв планшет і натиснув кілька кнопок. На екрані з’явилася схема — високотехнологічний протокол, розроблений ним самим.

— Ми інтегрували в твою систему спеціальний пристрій, який не дасть тобі використовувати сили для зла. Кожен твій крок тепер під наглядом, — пояснив Тео з іронією. — І якщо ти навіть спробуєш щось не те, ця штука автоматично обмежить 

твої можливості.

Чорний ледве ворухнувся, але не сказав ні слова — зрозумів: старі методи більше не працюють.

Поки команда працювала над останніми налаштуваннями і відв’язувала пастки, у повітрі поволі згущувався спокій — спокій, що йшов зсередини, із відчуття виконаного обов’язку.

Вирій, що стояв поруч із Лєєю, тихо взяв її руку.

— Знаєш, — прошепотів він, дивлячись у її очі, — я ніколи не думав, що знайду тут не лише союзника, а й щось набагато важливіше.

Лєя усміхнулася, її погляд став м’якшим і ніжнішим.

— Я теж, — сказала вона, стискаючи його пальці. — Мабуть, ця боротьба зробила нас сильнішими не лише фізично, а й душевно.

Вони повільно наблизилися одне до одного, і їхні губи зустрілися в довгому поцілунку — такому, що було одночасно ніжним і палким, мов обіцянка спільного майбутнього, наповненого не тільки викликами, а й світлом.

Поруч Ерік і Тесса сиділи на грубому камінні, їхні руки переплелися, і в їхніх поглядах світилася тиша, яку можна було порівняти лише із найглибшою пристрастю.

— Тесо, — лагідно промовив Ерік, — знаєш, іноді я думав, що ми — просто двоє людей, загублених у цьому хаосі. Але з тобою… усе стає сенсом.

Тесса посміхнулася, підняла руку й погладила його по щоках.

— А я думала, що ти ніколи не скажеш мені нічого такого, — жартома відповіла вона. — Але добре, що ти це зробив.

Їхній сміх наповнив простір, а потім — як неминучий фінал — вони знову обмінялися поцілунком, який говорив більше за будь-які слова.

Тим часом Тео, дещо осторонь, працював над останніми технічними деталями. Він не був людиною гучних емоцій, радше — тихою силою, що підтримувала команду.

— Ну, хлопці, — звернувся він із легким сарказмом, — тепер, коли ми приручили нашого “темного конячку”, може нарешті дамо мені відпочити?

Всі сміялися, а Вирій кинув йому підбадьорливий погляд.

— Ти — наш технічний геній, Тео. Без тебе ми були б як детективи без лупи.

Тео скромно кивнув:

— Просто роблю свою роботу. Але… якщо хтось хоче піти на каву після цього, я не відмовлюся.

Камера повільно віддалялася від групи, показуючи, як вони стоять разом — герої, друзі і кохані, готові до нових звершень.

Попереду — нові справи, нові загадки і, звісно, нові виклики. Але тепер вони знали — разом їм не страшна жодна темрява.