22.26 — Погоня крізь полум’я і зрада на межі

Підземелля лабораторії «Корінь-23» вже перетворилося на смолоскип — вибухи, тріск скла, запах палаючого пластику, розпечений метал і густий дим, який тиснув на легені й пек учасників цієї безглуздої, але жорстокої гри.

Тесса ледве трималася на ногах — кров із рота і носа, поранення, слабкість, що лізла зсередини, наче павук-пожирач сил. Вона почувала, як життя поступово випливає, але в очах палахкотів вогонь, і цей вогонь не дозволяв здатися.

Лея й Ерік підтримували її, щосили намагаючись не відстати від Вирія, який очолював втечу, рухаючись з нечуваною швидкістю і наполегливістю.

Але за ними — як справжня чорна тінь — мчав Чорний.

— Ви не втечете! — його голос лунав у коридорах, жорсткий і холодний, немов лід. — Я поверну її. І ви за це заплатите.

Вирій швидко повернувся, намагаючись загородити Тессу від переслідувача.

— Ерік, підготуйся! Він не збирається зупинятися.

— Як завжди... — Ерік нервово усміхнувся, протираючи піт із лоба.

— А хто йому допоможе, коли ми тут? — Лея посміхнулася крізь біль і втому, хоча в голосі відчувався тремор. — Хочеш, я викличу підмогу? — підморгнула вона Вирію.

Вирій кивнув, а Лея зловила зв’язок на наручному гаджеті.

— Зв’язок відновлено, — голос в динаміку пролунав спокійно. — Нас підтримає Тео. Він вже в дорозі.

Тео — їхній друг, технічний геній, який завжди міг вчасно вистрілити новою ідеєю або гвинтиком, що врятує ситуацію.

— Нам потрібен час! — крикнув Вирій, прискорюючись.

Раптом із глухого коридору вибіг Чорний, і за долі секунди схопив Тессу за руку, вириваючи її з рук Лєї та Еріка.

— Відпусти її! — голос Лєї став надламним, але вона не відступала.

Чорний, зловісно посміхаючись, стиснув руку Тесси, наче намагаючись зламати її дух.

— Ти станеш моєю… — шепотів він, холодним голосом, — і ніхто не зможе тебе врятувати.

Тесса кашлянула, в її очах блиснули сльози від болю і безсилля.

В цей момент різко відчинилися двері, і на допомогу влетів Тео — з величезним, трохи комічним на вигляд пристроєм, що нагадував щось середнє між дроном і сірником на стероїдах.

— Привіт! — вигукнув він, запускаючи машину, яка почала випускати густий, сліпучий дим і дратівливі світлові імпульси.

— Що за...?! — Чорний зчепився з Еріком, намагаючись схопити втікачів.

Поки Чорний намагався захиститися від Тео, Вирій різко крикнув:

— Лея, візьми Тессу і біжи до виходу! Ми їх стримаємо!

Лея схопила Тессу і, попри її слабкість, почала тягти її за собою, намагаючись не впасти.

— Тримайся, Тесса! — прошепотіла вона, хоча серце калатало від страху.

Ерік і Вирій кинулися в бій із Чорним. Ерік влучно пробив йому в плече, але Чорний відповів ударом у ребра, що змусив Еріка скрикнути.

— Не здавайся! — голос Вирія звучав, як заклик війни.

У розпал бою Чорний раптом посміхнувся — моторошно, як людина, що грає з жертвами.

— Думаєте, це все? — прошипів він.

Він швидко схопив Тессу, і замість того, щоб тягнути, наче раніше, різко штовхнув її до підлоги, завдаючи ще більшого болю.

— Ні! — Лея з криком кинулась до неї, але Чорний перекинув її вбік, і вона впала, мало не розбивши голову.

Тессі було дуже погано, вона ледве ворухнулася.

— Тесса! — Ерік схопив її за руку.

У той момент Тео підключив ще один дрон, який відтягнув увагу Чорного. Він крикнув, лютий:

— Прокляті техно-монстри!

Вирій кинувся на Чорного, і вони почали жорстокий двобій — кулаки, удари, болючі прийоми. Вони билися, як два шалених леви.

Тим часом Лея допомагала Тессі піднятися, намагаючись заспокоїти:

— Ти сильна, Тесса. Ми з тобою, і ми тебе не залишимо.

В її голосі звучала не лише підтримка, а й тиха обіцянка: «Я зроблю все, щоб ти вижила».

Ерік, дихаючи важко, глянув на Вирія:

— Він не здається. І ми теж.

— Не відпустимо її, — твердо відповів Вирій, завдаючи ще один нищівний удар Чорному.

Чорний відступив на кілька кроків, глянув на Тессу, що лежала на підлозі, і усміхнувся зловісно:

— Ця гра тільки починається, — прошепотів він.

І зник у темряві, залишивши за собою відчуття смертельної небезпеки.

Вони стояли посеред руїн і диму, дихали важко, але були разом.

Лея тихо сказала:

— Хто б міг подумати, що клон буде таким романтичним вбивцею? Хочеться то сміятися, то плакати.

Вирій усміхнувся, ледве чутно, і прошепотів:

— Погано, коли твій найстрашніший ворог знає, що ти любиш.