22.25 — Пастка в три ходи і один поцілунок

Лабораторія «Корінь-23». Підземний рівень.

— Пильніше, — прошепотіла Тесса, пригинаючись за стелажем зі старими сироватками. — Якщо це справді він, то ми нарешті вийшли на фінішну пряму.

Поруч із нею Вирій нахилився, завмер, вдивляючись у темряву коридору. Його очі блищали в напівмороку — аналітичні, зосереджені, але... інші. Лея помітила це ще раніше. Його жести — на мікродолю секунди повільніші. Його посмішка — наче скопійована з пам’яті, а не з серця.

— Ца? — прошепотіла вона, не зводячи з нього очей.

— А?

— Скажи-но… яку піцу ми замовили в ту ніч, коли ти зламав двері Тессі в квартиру, бо подумав, що вона в небезпеці?

— …з тунцем і… базиліком?

БАМ. Вибух блискавки. Не в небі — в її серці. Бо той вечір був з піцою з грушею й горгонзолою. Її улюблена. А Вирій — справжній Вирій — знав це до крихти. Цей — не він.

— Тесса! ВІН — КЛОН! — закричала Лея, витягуючи бластер.

Але було пізно. «Ца» (чи радше, Чорний) блискавично рвонув до Тесси, схопив її за талію й виставив перед собою мов щит.

Тессі стало вкрай погано. Вона схлипнула, кашляючи густою червоною піною. Біль у грудях розрізав її дихання, світ навколо потьмянів, а ноги почали підкошуватися.

— Відпусти її! — крикнула Лея, але не наважувалася сунутися ближче, боячись за життя Тесси.

— Ти думаєш, що я так просто віддам свою здобич? — холодно промовив Чорний, стискаючи Тессу сильніше.

В цей момент з іншого коридору вбіг Ерік. Його очі блищали гострим вогнем рішучості, хоча обличчя було змученим.

— Відпусти її! — гукнув він, виставляючи вперед деактиватор 

матриць.

Чорний глухо засміявся.

— О, Ерік… ти прийшов на програшний бій.

Він різко вдарив Тессу по ребрах, і вона голосно стогнала, стискаючи губи, намагаючись не кричати. Кров знову просочувалася, а її обличчя стало блідим, як смерть.

— Ти думаєш, це допоможе? — скавчав Ерік, намагаючись вхопитися за руку Чорного, щоб відтягнути його від Тесси.

У той момент з’явився Вирій. Він швидко схопив Еріка за плечі й скинув із нього агресора.

— Ерік, відійди! — рішуче сказав він.

Бій почався. Ерік і Вирій протистояли Чорному в тісному коридорі, обмінюючись ударами, кидалися в різні боки, щоби не дати йому вбити чи серйозно поранити Тессу.

Тесса лежала на холодній підлозі, її дихання ставало все слабшим, кашель не вщухав, а кров лилась з рота. Вона ледве тримала очі відкритими.

— Тесса! — крикнула Лея, не знаючи, чи підійти, чи захищати.

Чорний несподівано відштовхнув Еріка і схопив Тессу за волосся.

— Ти — мій трофей, — прошепотів він із гіркою усмішкою. — І ти нічого не зробиш.

В той момент Вирій, з останніх сил, вдарив Чорного електрошокером, і той впав на коліна, відпустивши Тессу.

Лея миттєво кинулася до неї, підхопила, але Тесса не могла встати.

— Вона… майже без свідомості… — Лея голосно дихала, намагаючись не розплакатися.

— Тримайтеся всі, — зібрав волю в кулак Вирій. — Ми не можемо залишатися тут.

— Ерік, допоможи! — вигукнула Лея.

Ерік швидко дістав медичний набір із рюкзака, почав накладати тимчасову пов’язку і робити штучне дихання, поки Вирій несамовито озирався на вихід.

— Піднімайтесь, — скомандував він. — Нам треба вибиратись звідси.

Тесса стиснула руку Вирія, намагаючись передати хоч якусь силу.

— Не… відпускайте мене… — прошепотіла вона.

Вирій схилився, поцілував її руку, а Лея схопила її під пахви.

— Витримаємо, — сказала вона.

Вони всі разом, на межі сил, почали рухатися до виходу, залишаючи позаду палаючу лабораторію і тінь Чорного, що ще міг повернутися.

Так пастка виявилася не просто пасткою — це була гра на межі життя і смерті.

Тессі — зраненій і виснаженій — довелося стати символом боротьби, а тим, хто залишився — боротися за неї і за правду, що ще десь десь тремтіла за дверима.