22.24 — Ліфт у тінь: Вибір, що змінює усе

Сховище, де герої знайшли фрагменти архіву, виявилось лише передпокоєм чогось значно глибшого. І поки Тесса слабко трималася за Еріка, Лея накульгувала, опираючись на Вирія, у повітрі висіла напруга. Тиша перед бурею. Тиша перед — невідомістю.

У куті серверної кімнати, за потертими панелями, вони знайшли замасковану металеву плиту. Після кількох невдалих спроб, Вирій натиснув на вузький сектор під проводами — і таємні дверцята клацнули. Відкрився вузький прохід до старого промислового ліфта. Стіни були вкриті іржею, панель — запилена, але все ще працююча. Кнопки світилося дві: «0» і «-9».

— Мінус дев’ять? — пробурмотіла Тесса. — Це глибше, ніж ми коли-небудь були.

— Нижчий рівень був лише для високого допуску, — сказав Ерік, стискаючи кулак. — Там була головна лабораторія. Центр експериментів. І, якщо я не помиляюся… там він.

— Він? — озвалась Лея. — Хто — «він»?

— Той, хто продовжив справу Архітектора. Хтось, хто знає все про вас… про нас. Хтось, кого я колись вважав своїм союзником.

— І що, йдемо просто до нього в гості? Без запрошення? — зиркнув Вирій.

— Без попкорну, — додала Лея криво.

Тесса натиснула кнопку.

Ліфт здригнувся. Підлога ніби попливла з-під ніг. В кабіні погасло верхнє світло, лише бокові лампи давали змогу бачити одне одного. Тінь лягала на їхні обличчя.

— Якщо він нас чекає, — тихо сказала Тесса, — то ми теж готові.

— Та що там — я вже втомився чекати, — пробурмотів Вирій. — Дай тільки сигнал.

— Тримайся міцніше, Тесс, — прошепотів Ерік і обережно торкнувся її щоки. — Що б там не було внизу, я не дозволю втратити тебе. Я не дам їм знову забрати в мене кохання.
Вона відповіла ледь чутним усміхом — і знову закашлялась. На його футболці з’явилася кривава пляма.

— Ерік… мені погано…

— Я знаю. Але там — може бути ключ. Можливо, те, що тебе врятує.

Раптом ліфт зупинився. Але не на «-9». Панель показала: «-4».

— Що за… — Вирій ступив наперед.

Двері клацнули і повільно відкрились.

Перед ними — довгий коридор, затягнутий туманом. Освітлення мерехтіло. Стеля була висока, ледь вигнута. І щось у повітрі — тривожило. Це був не просто лабораторний поверх. Це був… рівень спогадів.

— Я тут був, — прошепотів Ерік. — Колись. Але… не так. Цей коридор змінено.

— Спогади можуть бути знаряддям. І зброєю, — сказав Вирій.

Вони вийшли.

Перше, що вони побачили — кімната, схожа на старий дитячий клас. На дошці — формули, слова, виписані знайомим почерком. «Свідомість», «емоція», «двійник». І на столі — старі малюнки.

— Це… — Лея підійшла ближче. — Це мій почерк. Це… мої малюнки. Я малювала це. Але… я не пам’ятаю.

— Вони зберігали все. Навіть твої спроби втекти у фантазії, — Вирій уважно вивчив листок. — Подивіться — ось вона зобразила крила. Крила і напис: «Я хочу вибратись».

Раптом у сусідній кімнаті щось гримнуло. Усі обернулись.

— Чи нам це вчулось?.. — прошепотала Тесса.

— Це не вчулось, — відповів Ерік. — Нас вже зустрічають.

Вони пішли далі, іще глибше. Коридори почали змінюватися — на стінах з’являлись напівпрозорі екрани. І на них — обличчя героїв. Але інші. Відхилені версії. Клони. Інші можливі вони.

— Боже, — шепотіла Лея. — Це як… музей помилок.

— Ні, — сказав Вирій. — Це — каталог страхів. Вони показують, ким ми могли стати.

Екран блиснув — на ньому з’явилась Тесса, яка вистрілює в Еріка.

Всі мовчали. Тесса — затремтіла.

— Це не я.

— І ніколи не була, — сказав Ерік. — Це просто чергова гра.

В цей момент ззаду клацнув замок. Ліфт за ними зачинився.
— Все. Тепер назад нема.

— Значить, ідемо тільки вперед, — сказав Вирій. — І якщо це пастка — ми її розірвемо.

— Разом, — додала Лея і стиснула його руку.

Попереду почало блимати світло. Велике приміщення. Центральна зала.

— Це вона, — Ерік сказав майже пошепки. — Серце комплексу.

А в центрі, в тіні — фігура.

Висока, спокійна. Не ворухнулась.

І заговорила:

— Ну ось і ви. Я чекав.