22.21 — Пульс ночі: втеча, правда і спалахи між нами

Після того, як вони всі разом залишили закинутий будинок, де злива хлюпала на дах і калюжі бризкали під ногами, настрій залишався напруженим, але спільний — немов тонкий міцний канат, що тримав їх усіх у вузлі довіри й тривоги.
Ерік все ще тримав Тессу на руках. Вона була така крихка, що кожен її подих здавався подвигом. Вона ледь могла контролювати кашель, який час від часу рвав її груди кров’ю. Її холодні пальці стиснули руку Еріка, немов намагаючись передати, що вона ще бореться. А він, у відповідь, стискав її міцніше, шепочучи слова, які здавалося, повинні були прогнати біль і страх.

— Тессе… — голос Еріка був низьким, сповненим тривоги і ніжності одночасно. — Ти тримайся, будь ласка. Ми знайдемо лікаря, я обіцяю. Ніхто не зможе нам зашкодити.

Вона кинула йому слабку посмішку, у якій було водночас багато любові і невимовної печалі.

— Ерік, — прошепотіла вона, — я ніколи не думала, що так сильно можу боятися, але боятися втратити тебе — це найбільший страх у моєму житті.

Він підвів до її обличчя свої долоні, щоб зігріти, не дивлячись на холод.

— Ти не втратиш мене, Тесс. Я буду біля тебе. І вогонь, що палає між нами, буде сильнішим за будь-який страх чи біль.

У цей момент вони зупинилися на вузькій вуличці, де за кутом можна було почути віддалені сирени, а в повітрі витала загроза, що хтось може йти за ними.

Вирій і Лея стояли поруч, прислухаючись.

— Ми повинні рухатися швидше, — наполягав Вирій, його голос звучав спокійно, але стримано. — Їхня присутність наближається, і ми не знаємо, хто саме.

Лея поклала руку на плече Вирія, даруючи йому підтримку і тепло, що зараз були так необхідні.

— Я з тобою, — сказала вона м’яко, — ми виберемося разом.

Ерік обережно опустив Тессу на землю під невеликим навісом — в останньому притулку від дощу, щоб вона могла трохи відпочити.

Тесса поклала руку на його щоку і промовила, ледве посміхаючись:

— Знаєш, може, це найромантичніший момент у моєму житті — стояти під дощем, задихаючись від кашлю, але тримаючись за твою руку.

Він усміхнувся крізь напругу, а потім обережно поцілував її — це був поцілунок, повний усієї любові і страху, які вони носили в собі.

Раптом здалеку пролунав глухий гуркіт, і тінь швидко наближалася.

— Нам потрібно йти, — сказав Ерік, підхоплюючи Тессу знову.

Вони кинулися до закинутого ангару, де могли ховатися від переслідувачів.

Усередині було темно і холодно, але тут вони могли хоча б на мить віддихнути.

— Я відчуваю, що ми на межі чогось великого, — сказав Вирій, оглядаючи старі стелажі.

— Так, — підхопила Лея, — і ця справа змінить усе. Але спершу треба вилікувати Тессу.

Ерік зітхнув і сів поруч із нею, тримаючи її за руку.

— Ти будеш жити, — прошепотів він, — і ми доведемо, що зло можна зупинити.

Але в очах кожного з них блищала невизначеність — війна ще не закінчилася, і попереду чекали нові небезпеки, випробування і… можливо, дивовижні відкриття, що об’єднають їх ще міцніше.

Так, навіть у найбільш похмурі моменти, вогонь надії горів у їхніх серцях — і це була найсильніша зброя.