22.19 — Вогонь відкриттів: Вирій і Лея на межі прориву

Підземелля, куди занесли їх пошуки, було похмурим і задушливим — стіни вкривалися патьоками старої іржі, а слабке світло ледь проникало з вузьких вентиляційних отворів. Під ногами хрустів пил і уламки скла. Вирій вів Лею вузьким коридором, обережно стежачи за кожним рухом, наче тінь в темряві.

— Ти впевнена, що це тут? — прошепотів Вирій, посилаючи їй крихітний промінь ліхтарика на бетонну плиту, на якій було вибито якісь символи.

— Так, — Лея нахилилась ближче, пальці торкнулися холодної поверхні. — Це частина карти. Залишок того, що нам треба.

Раптом, коли вона підняла ліхтарик, різко підвернула ногу — гострий біль прострелив гомілку.

— Ай! — видала вона, ледь стримуючи крик.

— Що?! — Вирій миттю опинився поруч. — Ти в порядку?

— Підвернула ногу, — посміхнулась Лея, хоч обличчя спотворилося від болю. — Але не думаю, що це зупинить мене.

Вони стиснулися в короткій паузі, і в цю мить між ними проскочила тихенька іскра. Вона, як завжди, здавалася неймовірною — навіть у такій ситуації Лея випромінювала рішучість і красу.

— Треба розрахувати маршрут далі, — сказав Вирій, обережно підтримуючи її. — Не можна ризикувати. Якщо травма погіршиться, буде гірше.

Вони рушили далі, рухаючись у напівтемряві, де кожен звук здавався підсиленим. Несподівано з-за повороту пролунав тріск — стара шафа впала з лязкотом, загороджуючи їм шлях.

— Ось це так зустріч! — Лея підморгнула, хоч і посічена болем.

— Схоже, це пастка, — промовив Вирій, притискаючись до стіни. — Хтось нас чекає.

Тіні збирались у кутку, і незабаром звідти вилізла група супротивників — їхні обличчя були приховані масками, а рухи — холодні і відточені.

— Готуйся, Лея! — крикнув Вирій, витягаючи зброю.

В бою вони рухались як одне ціле — Вирій прикривав, а Лея швидко контратакувала, використовуючи свою спритність і гострий розум.

В один момент, коли ворог намагався схопити Лею за руку, вона різко скрутила руку і, за інерцією, збила нападника на землю. Вирій приголомшено дивився, як вона не лише тримається, а й веде себе безстрашно.

— Ти, напевно, з секретною освітою бойових мистецтв, — усміхнувся він, швидко оберігаючи її спину.

— Можливо, — вона підморгнула. — Але зараз моя травма — це найстрашніший ворог.

Після напруженого бою вороги відступили, залишивши Вирія і Лею посеред розгромленого підвалу. Вирій зняв ліхтарик і оглянув карту, яку вони встигли дістати з шафи.

— Це ключ, — прошепотів він. — З цим ми можемо розшифрувати наступний крок.

— І, сподіваюся, вибратися звідси живими, — додала Лея, присівши на корточки, притискаючи кволу ногу.

Вони зробили кілька обережних кроків до виходу. Свіже повітря було наче бальзам для їхніх легень — і, що важливіше, для душі.

— Здається, це маленька перемога, — сказав Вирій, допомагаючи їй піднятися.

— Перемога, — усміхнулася Лея, — яка пахне небезпекою і, можливо, романтикою.

Вони зупинилися біля виходу, поглядаючи один на одного, і в їхніх очах грали вогні таємниці і пристрасті. Попереду чекали ще складні виклики, але разом вони були непереможні.

— Тепер — до нових відкриттів, — промовив Вирій, і Лея впевнено кивнула.

І так, тримаючись за руки, вони крокували назовні, в ніч, яка була наповнена і небезпеками, і можливостями.