22.18 — Полювання на Тессу: кохання, небезпека і боротьба за життя

Ніч накривала місто густим темним ковпаком, коли Ерік і Тесса виходили з занедбаного складу на окраїні, де вони провели останні години, намагаючись розгадати загадки флешки. Вона ледве трималась на ногах, а він — тримав її міцно, наче боявся, що втратить найцінніше.

— Ерік... — прошепотіла Тесса, голос тремтів від болю. — Мені стає гірше...

Він кинув швидкий погляд на її обличчя, бліде і спітніле, а потім помітив, як вона раптово присіла, притискаючи руку до грудей.

— Ти знову кашляєш... — голос Еріка став глухим від страху. — Чорт, Тесс, треба терміново дістатись до безпечного місця.

Та світ навколо вже не здавався безпечним. Ще вчора вороги 

Еріка безжально переслідували його самого, і тепер, відійшовши від їхніх лав, він зрозумів — атака піде по найслабшому місцю. По ній. По Тессі.

— Вони знають, хто ти для мене, — пробурмотів він, стискуючи кулаки. — І вони прийдуть за тобою.

І вони прийшли. Тихо, як тіні, що ковзали по дахах, що ховалися в темних провулках, наче скажені хижаки. Перша атака сталася раптово.

— Ерік! — крізь біль крикнула Тесса, коли з-за рогу на них вийшов високий чоловік із холодним поглядом і вогнепальною зброєю.

— Відступай! — рішуче сказав Ерік, висуваючи пістолет.

Постріли лунали у ніч, вогонь вилітав з дула, відбиваючись від стін. Ерік закрив собою Тессу, але вона, не дивлячись на слабкість, схопила ніж і готувалась дати бій.

— Ти не в формі, — крикнув Ерік, відштовхуючи її назад.

— Я не збираюсь бути здобиччю, — з усмішкою, хоч і з синцями, відповіла вона. — Хочеш, покажу?

Вона раптово кинулась вперед, пішовши в ближній бій із нападником, який, здавалося, недооцінив її. Ерік затамував подих — вона ще бореться, ще жива.

Та одного моменту їй стало гірше. Знову почалась кров — темна, густа — вона хлинула з рота.
— Тесс! — крикнув Ерік, підтримуючи її, поки вона майже падала.

— Я... не здамся... — прошепотіла вона крізь кашель.

Наступні хвилини стали суцільним хаосом. Ворогів ставало все більше, вони оточували, намагаючись загнати пару в кут.

— Ерік, що робимо? — ледве чутно запитала Тесса, її рука тремтіла в його.

— Вибираємося звідси. — Ерік звільнив другу руку, витягнув гранату, кинув її у натовп. — Бігом!

Вони проривалися крізь натовп, кожен крок коштував неймовірних зусиль, адже Тесса ледве трималась.

— Тримайся, кохана, — говорив Ерік, кожним словом намагаючись вселити їй надію.

Врешті-решт вони дісталися до закинутого будинку, де Ерік спробував зупинити кровотечу.

— Потрібен лікар, — сумно сказав він, перев’язуючи Тессу. — Інакше ти не витримаєш.

Вона подивилася йому в очі, зі слабкою усмішкою:

— Ти врятував мене двічі. І я боротимусь ще.

Вогонь у їхніх серцях горів яскравіше, ніж небезпека навколо. 

І навіть коли нависала загроза смерті, любов давала сили — боротися, жити і не здаватися.