22.17 — Пастка в серверній: вогонь, тіні і впертий відчай

Вирій і Лея, озброєні лише своїми навичками й непохитною рішучістю, увійшли в холодний, задимлений коридор до серверної кімнати. Вони й гадки не мали, що замість Тесси й Еріка на них чекала справжня пастка.

— Думаю, тут ми їх і знайдемо, — тихо сказав Вирій, уважно оглядаючи темряву, що огортала вузький прохід. Його рація тихенько пискнула, а Лея пригорнула її до вуха.

— Ерік? — звернулась вона. — Чи ви там? Всі в порядку?

Відповіді не було, лише задишливий шелест вітру, що проникав крізь тріщини у стінах.

Раптом із тіні вистрелив спалах полум’я — палаючий дріт упав на підлогу, розкидаючи іскри. Лея глибоко вдихнула, відчуваючи, як вогонь миттєво підпалює нерви.

— Що за чортівня? — прошепотіла вона, відскакуючи вбік, у той же момент, коли великий шафовий стелаж, який стояв похило, різко впав із тріском, прямо на її шляху.

— Лею! — крикнув Вирій і миттєво кинуся вперед, хапаючи її за руку, рятуючи від тяжкої дерев’яної конструкції.

Шафа вдарилась об підлогу із таким гуркотом, що лунало, наче вибух. Лея зиркнула на підлогу — кілька металевих поличок з серверного обладнання розсипалися, шматки проводу висіли над їхніми головами, а в повітрі стояв запах горілої ізоляції.

— Ми в пастці, — сухо промовив Вирій, нервово оглядаючи вузький простір. — І це не через вибух, це хтось чекав на нас.

У цей момент з кутка кімнати вийшов силует — високий, в плащі, із темною маскою, що ховала обличчя.

— Привіт, друзі, — холодно промовив незнайомець, крокуючи до них. — Чекав саме на вас.

— Хто ти?! — викрикнула Лея, напружуючись.

— Це не має значення, — відповів він із лукавою посмішкою в голосі. — Важливо те, що ви тут зайві. І що на мене дуже давно чекали.

Вирій кивнув Леї — час діяти.

— Лею, подай мені ніж із поясу, — він прошепотів. — Треба вийти з цього лайна швидко.

— Ось він, — кинула вона, ловлячи ніж на ходу. — Але нам треба зробити це обережно.

Вони почали повільно рухатись в сторону вузького проходу, що вів до виходу, одночасно спостерігаючи за незнайомцем.

Раптом від удару ногою силуета щось рухнуло — стара пожежна труба, розірвалася і обпалила один з кабелів, викликавши новий спалах вогню, що розповзався по підлозі.

— Вогонь! — вигукнула Лея і схопила Вирія за руку. — Терміново!

Вони закрилися в кутку, обходячи розпечене полум’я, дим швидко заповнював кімнату, задуха ставала нестерпною.

— Треба знайти шлях назад, — кашляючи, сказав Вирій.

Раптом вдалині почувся скрегіт — до кімнати підповзли невідомі фігури в чорному одязі, озброєні. Вони прийшли не для розмов.

— Від нас нікуди, — знизив плечима Вирій.

— Ніколи не здавайся, — прошепотіла Лея, стискаючи ніж.

Вони кинулись у бій, ухиляючись від ударів, завдаючи своїх контратак. Вогонь і дим ставали їм як ворогом, так і союзником — у тумані небезпеки народжувалась їхня непереможна єдність.

— Лею, за мною! — крикнув Вирій, коли вони проривались до 

аварійного виходу.

Залишившись на межі, вони кинули останній погляд на полум’я, на темного чоловіка, який зник у диму, залишаючи за собою тінь майбутніх загроз.

— Ми виживемо, — прошепотіла Лея. — І знайдемо правду. Разом.

Їхні руки знову зчепилися, а в очах палахкотіла непокірна іскра — іскра надії, любові і боротьби, що ще не закінчилась.