22.16 — Флешка, пристрасть і полум’яна ніч у пастці

Серверна майже вся була задимлена — блимаючі індикатори, запилене повітря і металевий запах гарі створювали атмосферу клаустрофобічної тривоги. Після вибуху все ще періодично сіпались проводи під стелею, і лунало моторошне тріскотіння охолоджувальних систем. Ерік тримав Тессу під руку, його долоня щільно охоплювала її талію. Дівчина похитувалась, але вперто трималась на ногах.

— Сиділа б я зараз вдома, з чаєм і фільмом… — прошепотіла Тесса, намагаючись жартувати попри біль у грудях.

— Я б подав тобі той чай, — відповів Ерік, — і ще десять подушок. І цілував би щогодини. Як мінімум.

Тесса на мить заплющила очі. Не від ніжності — від слабкості. Біль різонув у грудях, і вона зупинилась, притискаючи руку до рани.

— Тесс! — Ерік схопив її обома руками, обережно опускаючи на уламок бетонної плити. — Ти знову кровоточиш.

— Тільки не кажи, що треба знову знімати сорочку… — вона криво посміхнулась.

— Якщо це офіційний запит — я розгляну, — він засміявся, злегка вловлюючи іронію. Та в його очах був страх. — Але зараз… ти маєш посидіти.

Він присів поруч, зняв рюкзак і витягнув флешку, яку раніше знайшов.

Серверна кімнатка була маленькою — радше капсула, ніж приміщення. Стіни — вщент заставлені стійками з серверами, що досі працювали, попри вибух. Тихе гудіння охолоджувачів змішувалося з миготінням лампочок. Пил зависав у повітрі, а з кількох вентиляторів ще йшов легкий димок. У кутку — вмонтований панельний термінал для аварійного доступу до системи.
Ерік залишив Тессу сидіти, а сам нахилився до термінала — компактного екрану з клавіатурою, схованого за зсувною кришкою.

— Диви, — сказав він, витягуючи флешку. — Можливо, ця штука нарешті скаже нам правду.

Він під’єднав її до одного з портів аварійного інтерфейсу — той клацнув, екран ожив і засвітився блакитним світлом. Ерік швидко набрав команду активації. На кілька секунд все завмерло.

— Тут старий UNIX-движок. Повільний, але... — він напружився, коли на дисплеї з’явилось знайоме:
DEVICE DETECTED → /mnt/EXM-Z-архів

— О, працює. Навіть краще, ніж наш планшет.

Тесса спробувала усміхнутись, але біль стискав груди, і усмішка вийшла крива. Вона сперлась плечем на стіну, пальці стискали руків’я ножа — про всяк випадок.

— Якщо зараз з цього вилізе вірус і всім зробить bam, — 

прошепотіла вона, — я тобі цього не пробачу.

— Врахую. І ще додам одну подушку до твоєї майбутньої колекції «Живи, Тесса». — Ерік посміхнувся і натиснув Enter.

— Це виглядає як зашифрована база даних. — Ерік стискав щелепу. — Почекай...

Він запустив дешифратор. Через кілька секунд на екрані з'явився набір файлів: плани об'єкта, фотографії знайомих облич, лабораторні схеми… та, раптом, відео з позначкою: «Z: CODE 0.0».

Тесса втягнула повітря:

— "Нульовий кодекс"... Ми чули це ім’я.

Ерік натиснув play. Екран завібрував.

На відео — темна кімната, скляні колби. В одній з них — людина. Дуже схожа на Вирія. Над нею — жінка в масці. І голос:
— «Прототип Ца виявив стійкість до перезапису пам’яті. Емоційна прив’язка до об’єкта Т— стала стабільною. Це — загроза контролю.»

— "Об’єкт Т"... Це ти, — прошепотів Ерік. Його обличчя стало кам’яним.

— Вони стежили за мною? — Тесса тремтіла. — Вони… Вирія використовували?

— Не тільки Вирія. — Ерік повільно відвів погляд. — Можливо, і мене. Я…

Але він не встиг договорити.

Позаду — різкий звук. Металевий лязкіт. Хтось увірвався у будівлю.

— Нас засікли. — Ерік підхопив флешку, витягнув пістолет. — Готуйсь.

— Я не в кращій формі, — Тесса ковтнула біль, але зірвала з плеча один із ножів, що залишився.

Вони прокралися назад до сходів. Тінь майнула у світлі лампи. Постріли! Перший — в бетон поруч із Тессою, другий — відскочив рикошетом. Ерік штовхнув її вбік, накрив тілом.

— Живеш? — прохрипів він.

— Ще й як. Твоє тіло — найкращий бронежилет.

— Можу зробити це офіційною послугою.

Вони пролізли через вузький прохід, спустилися нижче. Простір був задушливий. Вентиляція майже не працювала, повітря вібрувало від напруги.

— Сюди! — Тесса махнула вперед. За рогом — стара електрощитова. Вони зачинили двері зсередини.

— Ненадовго, але виграємо час, — Ерік важко дихав. — Як ти?
Вона мовчала. Очі знову затьмарились. Ерік підхопив її на руки і обережно опустив на підлогу.

— Гей… — він торкнувся її щоки. — Тесс. Залишайся тут. Зі мною. Завжди.

Її очі зволожились. Вона провела пальцями по його обличчю.

— Я… ніколи не думала, що зможу знову довіряти. Але з тобою… — вона ковтнула сльозу. — Я жива.

Він нахилився, і їхні губи зустрілись. Це був поцілунок не як у кіно — це був ковток повітря у світі, який задихається.