22.14. Вибух, роз’єднання і тиха пристрасть у вирі небезпеки

Вибух розірвав тишу старої будівлі на частини, немов гігантський грім, що прогримів у безкраїй ночі. Стіни здригнулися, пил і уламки понеслися в повітря. Герої розлетілися в різні боки, як розкидані карти — Ерік і Тесса опинилися по одному коридору, а Вирій із Лєю — по іншому.

Тесса ще відчувала пульсуючий біль у грудях, рана неначе розпалювалася знову, але вона намагалася не звертати на це увагу. Ерік міцно притиснув її до себе, підтримуючи, наче вона була його крихкою фортецею, яку він не дозволить розбити.
— Ти в порядку? — його голос був гучним і водночас ніжним, як шепіт вітру.

— Якщо б мені сказали, що сьогодні я буду намагатися вижити після вибуху, — вона посміхнулася крізь біль, — я б сказала: «О, ну і день…»

Він усміхнувся у відповідь, трохи розгублено, але з такою теплотою, що Тесса відчула, як у грудях розтанює крижане море болю.

Пара крокувала коридором, підтримуючи одна одну, дотики Еріка були і ніжними, і оберігаючими — кожен рух, кожен погляд говорили: «Я тут. Я з тобою.»

Тим часом в іншому крилі будівлі Вирій і Лея теж боролися з небезпекою. Вони рухалися швидко, підкриваючись за уламками, обмінювалися жартиками, щоб не втратити бойовий дух.

— Ну що, Лєо, твоя черга врятувати світ? — підморгнув Вирій, нахиляючись, щоб сховатися від пролітаючих куль.

— Якби я могла, то вже б давно забрала твій серце! — відповіла Лея, і між ними промайнуло легке, електризуюче напруження.

Їхні руки випадково торкнулися, і у повітрі повисла непомітна іскра. Короткий погляд, легкий дотик — все це було тихою мовою, яку розуміли тільки вони двоє.

Знову гуркіт — вдалині, ближче. Обидві пари відчували, що час розділятися. Але навіть у цьому хаосі кохання не мовчало.

Поки Ерік оглядав Тессу, щоб переконатися, що вона не падає, він помітив блиск на підлозі — щось металеве, приховане під уламками. Обережно піднявши, він витягнув невеличкий флеш-накопичувач.

…— Гей, дивись, що я знайшов! — показав він Тессі невеличку, подряпану, але неушкоджену флешку.
Дівчина лише хмикнула, відкинувшись спиною до стіни. Обличчя її зблідло ще більше.

— Якщо це не рецепт піци з амнезією, то я розчаруюсь, — прошепотіла вона, насилу всміхаючись.

Ерік нахилився ближче, його очі були сповнені турботи й рішучості.

— Тримайся. Я знаю, як боляче. Але ми вже майже дістались… — він акуратно зсунув пасмо волосся з її лоба й поцілував туди легенько, як обіцянку.

Тріск у рації.

— Вирій? — Ерік натиснув кнопку, тримаючи флешку в одній руці, а Тессу — під руку.

— Ми живі, але глухо. — голос Вирія з тріском, але чітко. — Стіна впала. Нас із Леєю замкнуло в західному крилі. Ви де?

— У східному. І… Тесса поранена знову. Її рана кровоточить.
— Чорт. Знайдіть притулок. Я з Леєю пошукаємо обхід. І... тримай її, Ерік. Якщо вона впаде — світ трісне.

— Вже тріщить, — тихо відповів Ерік, прибираючи рацію.

Вирій натиснув на динамік, глянув на Лею, яка з напруженим виразом обличчя ковзнула між металевими панелями й стіною.

— Усе чула? — спитав він.

— Ага. Тессі знову погано.

— Ерік поряд.

— І правильно. Якщо вона виживе — він уже не відпустить її. А якщо ні…

— Вона виживе, — сказав Вирій твердо. — Я в це вірю.

— А ти… віриш у нас? — запитала Лея, несподівано м’яко.

Погляди зустрілися — між бетонними уламками, між страхом і пострілами — на мить між ними була тільки правда.

— Більше, ніж у будь-що, — відповів він. — Але зараз… знайдемо наших.

Тим часом Ерік знову перев’язував Тессі груди — вона сиділа на холодному бетоні, спершись спиною на його плече.

— Все ще зі мною? — прошепотів він.

— Я… з тобою. Просто трохи болить. І трохи… все обертається.

— Трохи? — він нахилився і жартома глянув їй в очі. — На шкалі від "ой" до "а може, в реанімацію", ти де?

— Десь між "запропонуй мені каву" і "скажи, що любиш мене", — її голос був слабким, але усмішка жила.

Ерік замовк. Замість жарту — він просто нахилився ближче, ледь торкнувся її щоки губами.

— Я тебе люблю. І буду казати це стільки разів, скільки треба, поки не забудеш, як болить.

Тесса повільно підняла очі, які зволожилися від зворушення — або болю.

— Тоді кажи ще.

— Я тебе люблю. — ще раз. І ще.

Його рука тримала її талію, поки вона намагалася підвестись, притискаючись до нього слабким тілом. Її пальці затремтіли, коли вона обхопила його за плече. Але вона йшла. Вони йшли.

Раптом за рогом знову — тріск, гуркіт, двері, що вибухнули.

— Пригнись! — Ерік кинув Тессу під себе, сам вкриваючи її тілом, коли пил і уламки знову сипонули.

Із густого диму виринув один із автоматників — колишній охоронець лабораторії, але тепер явно під контролем ворожої програми. Беземоційне обличчя, чорний шолом, автомат.