22.11. Несподівана рана: Кров і ніжність у небезпеці

Вже далеко від лікарні, у глибинах забутої промислової зони, команда Пі і Ца просувалася крізь тінь і пил, намагаючись дістатися схованки ворогів. Попереду — небезпека, позаду — невідома рана Тесси, що мовчки нагадувала про себе. Вона не хотіла турбувати інших, тож приховувала біль за стійким виглядом.

Та тіло не обманеш.

Раптово, коли вони пробиралися через вузький коридор, Тессі стало погано. Зір почав мутніти, а в грудях з’явився гострий біль, немов хтось розпалив вогонь під ребрами. Вона робила крок, потім ще один — і раптом відчула, як рана, що колись здавалася стабільною, знову почала кровоточити.

— Тесса? — Лея різко обернулася, помітивши, що подруга спіткнулася і стала блідо-жовтуватою, ніби світло зсередини поступово гасло. — Щось не так!

Очі Тесси блискавично зустрілися з Еріковими, і він миттю кинувся до неї.

— Стримайся! Не падай, будь ласка, — його голос прозвучав наполегливо, але ніжно, мов обіцянка. — Я тебе підтримаю.

Він охопив її тонку талію, а його сильні руки зігрівали, навіть коли навколо висіла загроза.

— Та тут зовсім не місце для слабкості, — жартома прошепотіла Тесса, хоч голос тремтів. — Але я згодна — в твоїх руках мені тепер ніщо не страшно.

Їхні погляди злилися в мовчазному обміні емоціями — страхом, ніжністю і чимось, що можна було назвати тільки пристрастю, хоч і приглушеною в цьому небезпечному світі.

Раптом вдалині пролунав звук — відлуння кроків, що наближалися. Герої миттю занурилися в напружену тишу.

— Потрібно прискоритися, — сказав Вирій, поглянувши на Тессу. — Як ти?

— Поки тримаюся, — відповіла вона, намагаючись виглядати бадьоро. — Але рана погіршується.

— Тоді без жартів, — Вирій підійшов з аптечкою, починаючи швидко, але акуратно обробляти рану. — Лея, допоможи мені.

Поки вони працювали, Ерік не відпускав Тессу ні на мить, притримуючи її за руку, нахиляючись, щоб зловити її погляд і прошепотіти слова, які були кращі за будь-які ліки:

— Ти сильніша, ніж думаєш. І я тут, завжди поруч.

Тесса злегка посміхнулася крізь біль:

— З тобою я не боюся нічого.

Раптом вона закрила очі, і він підтримав її, притягуючи ближче, так що їхні губи ледь торкнулися.

— Ніколи не відпущу, — прошепотів Ерік, і в цей момент небезпека здалася меншою, бо були вони — разом.

Несподівано за кутом пролунав постріл, і вони миттєво розсіялися по укриттях, не даючи тиші повернутися.

— Не думав, що рятування перетвориться на романтичний трилер, — з усмішкою пробурмотів Вирій, пригинаючись.

— І я ще додам — найкращий у світі! — підхопила Лея, кинувши Еріку жарти, поки вони відстрілювались від ворогів.

В цій метушні, крізь небезпеку і кров, Тесса і Ерік відчували, як 

їхній зв’язок міцнішає, ніби клятва, дану вогнем і кулями.

І поки навколо вирували бої, всередині кожного з них розгоралася надія — на порятунок, на любов, на майбутнє, яке вони разом виборювали.