Розділ 22. - Правда про Еріка; 22.1 - Напруга зростає

Ранок у агентстві «Пі і Ца» розпочався під знаком тиші, що тиснула сильніше за будь-який гуркіт. Зазвичай простора кімната для зборів, наповнена ароматом свіжозвареної кави та веселими балачками, сьогодні виглядала похмурою — як перед грозою.

Тесса сиділа навпроти Еріка, її руки злегка стискали чашку. Її очі пильно слідкували за ним — він здавався... не самим собою. Його звичний впевнений погляд змінився на щось відсторонене, іноді в ньому миготіли тіні тривоги. Рідкісна, але помітна нерішучість у рухах.

Лея, яка зазвичай була мотором гумору і сарказму в агентстві, стояла біля вікна, прихопивши фартух, наче щойно з кухні. Вона здавалася напруженою, час від часу спостерігала за Ерiком, але втрачала слова.

Вирій стояв осторонь, притулившись до холодної стіни. Його обличчя, зазвичай спокійне, зараз було серйозним і зосередженим. Він мовчки спостерігав, ніби аналізуючи кожен рух Еріка, кожне невелике слово чи паузу.

— Ерік, — нарешті порушила тишу Тесса, — ти вже вдруге відмовляєшся від допомоги з тим звітом. Це не схоже на тебе. Ти... ти не можеш робити все сам.

Ерік підняв очі, але не на неї — ніби на когось за її спиною.
— Я просто хочу розібратися сам, — відповів він тихо, — Не потрібно хвилюватись.

— Хм, — Лея виглянула з-за вікна, скоса глянувши на Еріка. — Якщо ти хочеш бути шпигуном-одинаком, то чому б не приєднатися до агентства шпигунів-одинаків? А то ми тут на твою самодостатність дивимося, як на черговий трюк.

Всі сміялися, крім Еріка. Його усмішка була натягнута і прохолодна.

Вирій несподівано підійшов ближче і, ніби випробовуючи, сказав:
— Ти такий таємничий, що я починаю думати, що у тебе в кишені більше паспортів, ніж у дипломатичного кур’єра.

— Ти мене підозрюєш? — Ерік кивнув, але голос видавав легкий сарказм. — Ну, хто б не підозрював людину, яка вміє зникати в тіні, не залишаючи слідів.

Тесса нахилилася вперед, дивлячись йому в очі:
— Ерік, якщо ти дійсно щось приховуєш, краще скажи нам. Ми — команда, ми тримаємося разом.

Він на мить замовк, глянув на них, наче розмірковуючи, чи варто відкриватися. Потім зітхнув, відвернувся.

— Ви просто не зрозумієте. Краще, якщо все залишиться між мною і... минулим.

У цей момент Вирій помітив, як Ерік неочікувано схопив телефон і швидко вийшов із кімнати, залишивши тінь недовіри за собою.

Тихо, ледве чутно, Вирій промовив сам до себе:
— «Щось тут не так... Я пам’ятаю це досьє. Академія, таємні тренування, шпигунські навички... Але що приховує Ерік?»

У спогадах виринули кадри з архіву — молодий Ерік, який серед інших курсантів проходить випробування зі зламування паролів, інфільтрації, прийомів рукопашного бою. Така собі ідеальна модель агента. Але разом із тим, на інших аркушах досьє стояли питання: «Невідомі місця перебування у 2017 році», «Зв’язки з підозрілими організаціями», «Неофіційні місії, не підтверджені документами».

«Не той, ким здається», — знову подумав Вирій, дивлячись у темний коридор, куди пішов Ерік.

Тесса повернулася до Лєї:

— Чи ти відчуваєш те саме?

— Відчуваю, — відповіла Лея тихо. — Ерік поводиться так, ніби ховає щось дуже важливе. І це не просто особисті секрети.

— Ми не можемо дозволити собі помилитися, — наполягла Тесса. — Якщо він дійсно шпигун... або щось гірше — це може зруйнувати все, що ми будували.

В цей момент на двері тихо постукали. Це був Ерік, але його погляд був іншим — холодним, відстороненим.

— Потрібно поговорити, — коротко сказав він і увійшов.

Всі затаїли подих.

І тут у свідомості Вирія вкотре спалахнули спогади: кадри з академії, нічні тренування, таємні місії, коли Ерік працював на межі, навчаючись мистецтву шпигунства.

Він знав — попереду багато таємниць, і найбільша з них — це Ерік.