21.6 — Примирення

На задньому дворі театру було тихо. Стара лавка рипіла під вагою двох чоловіків, що сиділи поруч, але не торкались. Плечі схожі. Очі — ні. Один дивився в землю, інший — у небо.

Ерік і Нолан.

Вперше за довгий час — разом. І без сцени між ними.

— «Ти не змінився,» — сказав Нолан.
— «А ти... став режисером театру, який мене спалив емоційно в прямому ефірі.»
— «Я попереджав на афіші: “травмуюче, з елементами автотерапії”.»

Вони обидва засміялись. Тихо, як діти, які знову згадали, що можуть бути братами.

Нолан витягнув з кишені стару листівку — пожовкла, з обірваним краєм. На звороті — малюнок, що нагадував якийсь старий знак, схожий на герб або тавро. А поряд — коротке речення:

«Ти не той, за кого себе вважаєш. Стежимо. Готуйся.»

— «Її лишили в моїй гримерці. Без підпису. Просто лежала. Вперше з’явилась ще тиждень тому. Я думав — фальшивка. А тепер…» — Нолан передав листівку Ерікові. — «Я не думаю, що це випадковість.»

Ерік узяв її. Пальці мимоволі здригнулись.

— «Хто б це не був, він знає, ким я був… і ким я боюсь бути знову.»

Нолан подивився на нього вперше не як актор, не як глядач — як брат.

— «Ти втік тоді, бо вважав себе слабким. Але я знав — ти просто не вмів просити допомоги. А я… не вмів давати її без умов.»

— «Я тебе залишив.»
— «А я залишив двері відчиненими. І от ти тут.»

Настала тиша. Така, що не тисне. Тиша — як пауза в п’єсі, яка має сенс.

— «Я… шкодую,» — прошепотів Ерік. — «І якщо ти захочеш, я… можу більше не зникати.»

Нолан кивнув. І цього вистачило.
— «А ще я знайшов у підвалі твій старий щоденник із коміксом, де я — суперзлодій. Обіцяю не ображатись, якщо повернеш до друку.»

— «Лише якщо ти погодишся озвучити всі репліки Гіпергриммуса. З тремтячим голосом і пафосом.»

— «Домовились.» Вони потисли руки. А потім — обійнялись.

Не міцно. Не довго. Але справжньо.

У кущах за театром щось зашелестіло. Вирій кахикнув:

— «Ем. Вибачте, не хотів підслуховувати. Просто... ну, я підслуховував.»

— «І я!» — Тесса визирнула з-за дерева. — «Тільки з іншого боку.»

— «А я просто…» — Лея з’явилась із квіткою в руці. — «Я збирала матеріал для вистави «Брати-детективи», дуже нішевий жанр.»

— «Всі ви шпигуни,» — похитав головою Ерік. — «Добре, що я вас люблю.»

Нолан глянув на групу, а тоді — на брата.

— «Схоже, в тебе хороша команда. Залишайся з ними. І... не забувай: навіть якщо минуле гуде з-за куліс — це ще не твій фінал.»
Ерік кивнув. Затиснув листівку в руці.

І зробив крок у бік теперішнього.