21.2 — Театр, який грає тебе

Напівзруйнована будівля театру виглядала так, ніби вона одночасно готувалася до прем’єри… і до знесення. Лампочки над входом блимають, вивіска з назвою вистави «Незабутній він» висить криво, а двері скриплять так зловісно, що навіть Лея зупиняється.

— "Ага, класично. Або привиди минулого, або мюзикл. Я навіть не знаю, що страшніше," — зронила вона, обережно зазираючи всередину.

— "Якщо це мюзикл про моє життя, я піду сам і здобуду 

Оскар," — пожартував Ерік, хоча його усмішка виглядала натягнутою.

Усередині — контраст до зовнішнього вигляду. Величезний зал із оксамитовими кріслами, сцена, залита теплим світлом, завіса — ідеальна. Все було надто… вчасним. Надто персональним.

Ерік мовчки сів у центрі першого ряду. Інші — поряд. Вогні згасли. Завіса піднялась.

Світло прожектора вдарило по сцені.

На ній стояв… хлопчик.

Волосся скуйовджене, обличчя — з тією самою гримасою, яку Тесса щодня бачила на Ерікові, коли той не міг відкрити банку з оливками.

— "О, Боже, це ж ти!" — прошепотіла Тесса, здивовано вдивляючись у сцену.

— "Ну... я був милішим," — пробурмотів Ерік.

Але актор на сцені почав говорити. Голос… ну, схожий. Але з таким пафосом, ніби він грає Гамлета, а не хлопчика, що сперечається з мамою через обід.

— "Я не хочу їсти броколі, мама! Я — вільний! Мені судилося велике майбутнє, а не ці зелені кущі страждання!"

— "Це точно твоя дитяча репліка?" — прошепотіла Лея.

— "В сенсі? Це точна цитата! Я навіть плакав тоді!" — обурився Ерік.

На сцені з’являються інші персонажі — батько, мама, собака, яка говорить голосом із GPS-навігатора.

Флешбек 1: Дитинство.
Маленький Ерік намагається побудувати машину часу з тостера, бананів і дротиків від дартсу.

— "Я зроблю це, і повернусь у вчора, щоб не накосячити сьогодні!" — кричить сценічний Ерік, доки його тостер не вибухає.

— "Чесно, я вражена," — каже Тесса. — "У мене дитинство — пісочниця, качелі. У тебе — вибухи та екзистенційна криза в п’ять років."

Флешбек 2: Втеча з дому.
Юний Ерік пакує рюкзак.

— "Я йду! Мене не розуміють! Я маю знайти себе!"

— "Він тікав на три години й повернувся, бо забув улюблений плед," — прошепотів реальний Ерік.

— "І бо на вулиці йшов дощ!" — підколола Лея.

Флешбек 3: Перше кохання.
На сцену виходить дівчина з косами, в яких заплетено ліхтарики. Світло м’яке, фон — зоряне небо.

Юний Ерік, занадто драматичний, тримає у руках коробку цукерок.

— "Якби твоє серце було карамелькою — я би ризикнув діабетом…"

— "Стоп-стоп, це звучить як реп-кліп," — Лея залилась сміхом.
— "Це було щиро!" — обурився Ерік, червоніючи.
— "Ні, це було гіперглікемічно," — додав Вирій.

Та сцени поступово ставали… глибшими. Камера-освітлення фокусувалась на моментах, які, здавалось, навіть сам Ерік давно витіснив. Відчуження, образа, моменти самотності. Його очі — вже не жартували.

— "Чому вони це все показують?" — прошепотіла Тесса.

— "Бо хтось дуже добре знає, що мене болить," — відповів Ерік тихо, не зводячи очей зі сцени.

Завіса опускається. Темрява.

— "Ну, і на другий акт, певно, привид або ще одна сцена про дитячі комплекси?" — пробує зіронізувати Ерік. Але навіть гумор звучить сухо.

— "А якщо це ще не все?" — Лея поглядає на нього — серйозно.

І вона мала рацію.

Бо на сцену вже виходить новий актор. Старший. Зі знайомим обличчям.
І Ерік… зблід.