20.9 — Повернення до реальності

Світ навколо почав поступово розчинятися, мов туман ранкової зорі, і кольори змінювалися на знайомі відтінки — сірий бетон, тепле світло лампи в офісі, запах кави і трохи затхлого паперу на столі. Герої поверталися назад із дивовижної казкової подорожі, сповнені нових вражень і трохи розгублені.

Лея першою відкрила очі, моргнула і з посмішкою сказала:

— Ну що, схоже, що я більше не буду так просто дивитися на жаб як на тих самих «ква-ква» — тепер у мене навіть нова тактика для розмов із ними. Вони ж виявилися зовсім балакучими!

Вирій витягнув руки, ніби перевіряючи, що все на місці.

— А я досі чую шурхіт вітру і крутячих млинів, — похитав головою і додав з усмішкою: — І цей маленький хлопчик всередині мене тепер не такий вже й боягуз.

Тесса стояла поруч, тримаючи в руках останній шматочок піци — вона тепер ледве виднівся, ніби тонкий серпанок. Піца поступово зникала, наче казка, що скінчилася, але її тепло залишалося.

— Піца з пам’яттю… Хто б міг подумати, що наша відповідь була так близько і така смачна, — посміхнулась вона. — І, звичайно, що вона вміє говорити краще за багатьох людей, з якими я мала справу.

Ерік, який сидів на дивані, хихотів:

— Я ж казав, їжа — мовчазна! А тут — справжній детектив! Піца-інформатор з характером! Треба взяти автограф — чи рецепт!

Лея підморгнула:

— А наступного разу я пропоную з’їсти піцу, яка розповідає анекдоти — тоді розслідування буде ще веселіше.

— О, я вже бачу заголовки: «Детективи під час роботи — сміються до сліз, не можуть втриматися від каламбурів», — додав Вирій.

Тесса посміхнулась і подивилася на друзів:

— Знаєте, головне — це віра. Віра в те, що навіть якщо світ здається дивним і незрозумілим, ми завжди можемо знайти дорогу назад. Іноді через казку, іноді — через сміх, а іноді — через піцу.

Ерік підняв свій уявний келих:

— За віру в диво, за нашу тріо-четвірку, за те, що ми ніколи не здаємося!

— І за піцу, яка вміє говорити, — додала Лея, піднімаючи свій шматочок.

Усі сміялися, а світ навколо поволі повертався до звичайної буденності — але кожен із них тепер ніс у собі теплі спогади, нові знання і віру, що справжні дива трапляються навіть у найнесподіваніших місцях.

І хоч піца зникла, її слід залишився — не на тарілці, а в їхніх серцях.