20.5 — Тесса і дзеркало пам’яті

Як тільки Тесса відкусила шматок загадкової піци, світ навколо неї почав хитатися, ніби занурюючись у калейдоскоп. Наступної миті вона опинилася у великій кімнаті, де стіни повністю складалися з дзеркал — від підлоги до стелі. Дзеркала були різні: великі, маленькі, круглі, овальні, навіть з веселковими рамками, наче хтось заховав тут дитячі кімнатки всіх часів і епох. Кожне відображення — це було не просто її зображення, а окремий фрагмент із минулого. Але з одного погляду було зрозуміло — все це не зовсім звичайні спогади.

Тесса крокнула вперед, а в одному з дзеркал раптом з’явилася маленька версія її самої, яка носила на голові величезний капелюх і намагалась покласти у кишеню трьохметрову іграшкову ляльку.

— Ти що, збираєшся втягнути це в кишеню? — зі сміхом спитала Тесса.

— Ну, хочеться жити великим життям! — відповіла маленька Тесса, і капелюх миттєво перетворився на велику кашкетку детектива.
Тесса підійшла до іншого дзеркала — там вона була з високо піднятими бровами, тримаючи у руках чашку з чаєм, а чай наче перетворювався на яскравий феєрверк.

— Хм, чай чи феєрверк? Вибір не з легких, — жартувала вона сама з собою.

— Пам’ятаєш, як я намагалася вчити хімію? — раптом почула вона голос із дзеркала. — Ну, трохи вибухало...

— Ой, так, це було більше схоже на науковий експеримент із виживання! — відповіла Тесса з посмішкою.

Несподівано дзеркала почали говорити одночасно, створюючи легкий гомін:

— «А пам’ятаєш той раз, коли ти...»

— «...зламала перший велосипед?»

— «...попала під дощ і втікала додому, як мокрий кіт?»

— «...і все це супроводжувалось сміхом і сльозами одночасно!»

Тесса сміялася, ніби слухаючи улюблену казку, де герої то смішні, то зворушливі. Але найбільше її розвеселила сцена, де вона стоїть перед дзеркалом у капелюсі Шерлока Холмса, розслідуючи загадкове зникнення... її ж власного ключа від квартири.

— «Ключ, ключ... хто ж його вкрав?» — намагалася шепотіти маленька детективка.

Тесса не стримала сміх:

— Навіть в дзеркалі я не можу бути без ключових проблем!

Потім одна із дзеркальних сцен почала швидко змінюватися — Тесса бачив себе, як дитину, що малює фарбами, але замість кольорів кисть почала кидати маленькі хмаринки, які танцювали в повітрі і складалися в слова: «Вогонь», «Пам’ять», «Світло».

— Ого, хто це малює моє минуле? — тихо запитала Тесса.

— Це ти, — пролунав відгомін її голосу. — Твоє підсвідоме, яке намагається розпалити вогонь, не обпалюючи.

Тесса зробила глибокий вдих і відчула, як вогонь у ній палає теплом, а не болем. Дзеркала почали поступово зникати, а вона повернулася до реальності, тримаючи в серці нові усвідомлення і теплу усмішку.

— Ну що, — весело промовила вона, — це була найцікавіша подорож у дитинство, яку я коли-небудь мала. І хто казав, що дзеркала — це просто відображення? Вони справжні хранителі спогадів!