19.13 — Запрошення

Ерік сидів у своєму офісі, що більше нагадував кімнату з тоннами кавових пляшок і паперів, які ніколи не потрапляли у жодну справу. Його пальці механічно обмацували внутрішню кишеню куртки, шукаючи хоч щось, що може врятувати від нудьги. Раптом натрапив на тонкий аркуш — щось, що він точно не пам’ятав туди класти.

Відкривши його, він прочитав:

«Якщо серце б’ється в ритмі правди — приходь туди, де був наш перший розслід. Опівночі. Без інших.»

Ерік нахмурився, прочитав ще раз. Підняв брову:

— Хмм… Це, мабуть, перше запрошення, яке не починається з «Привіт, ти виграв безкоштовну піцу». — Він посміхнувся, 

іронічно глянувши на порожню чашку від кави. — Без інших? О, чудово. Значить, це не вечірка. А я вже уявляв, що Лея готувала свої фірмові салати, Вирій — жартує над моїми улюбленими італійськими фразами, а я, як завжди, просто виглядаю крутим.

Він повільно одягнув куртку і вийшов з офісу у холодну нічну вулицю, де світились ліхтарі, а тиша міста була настільки густою, що здавалося, можна почути, як б’ється власне серце.

Кроки Еріка впевнено лунали по мосту, де колись він, Лея і Вирій розгадували першу справу разом. Саме тут все почалося — і, мабуть, тут мало б щось закінчитись або відкритися нове.

У темряві, ніби виринаючи з тіні, з’явилась фігура у Вогняній Масці. Її червоний плащ колихався від легкого вітерця, а сама вона стояла так, ніби знала кожен камінчик на мосту.

Ерік відчув, як серце забилося швидше. Його голос трохи похитнувся:

— Ну що ж, здається, я не помилився. Без Лєї і Вирія — лишились тільки я і ти. Справжня драма. Ідеально. — Він посміхнувся, ховаючи нервозність під шаром сарказму.

Вогняна Маска повільно простягнула руку і жестом запросила Еріка підійти ближче. Він зробив крок, і вона поклала йому в руку невеликий конверт. Ніби важливе послання зі світу, де все ще можна знайти щось справжнє.

Ерік подивився на конверт, а потім — на Маску:
— Добре, давай подивимось, що ж ти там для мене підготувала. Сподіваюсь, це не ще одна записка зі списком «Що не робити, якщо хочеш вижити».

Вогняна Маска не промовила ані слова, лише трохи нахилила голову, ніби підморгуючи.

Ерік дістав лист і повільно відкрив його. Там був короткий рядок, написаний акуратним, майже каліграфічним почерком:

«Правда ближче, ніж ти думаєш. Готуйся.»

Він нахмурився, потім тихо посміхнувся:

— Хм, чомусь це звучить як передсмертна фраза в кіно… Але я ще живий, так що час рухатись далі.

Вогняна Маска повернулась і, наче тінь, розтанула у ніч, залишивши Еріка самого з загадкою і холодним вітром.

Він зробив глибокий вдих і пошепки додав:

— Ну що, Ерік, час показати, хто тут найкращий детектив... І, можливо, знайти, чому ж це все так особисто.

Ніч навколо мосту стала ще темнішою, але в серці Еріка загорілося нове полум’я — полум’я надії і незакритих таємниць.