19.12 — Розгадка

Після того, як флакон було розбито, і його вміст сичав і випаровувався, наче страх, якого більше немає, у повітрі повисла тиша — така, що навіть кіт у кутку зніяковіло помовчав, хоча він і не дуже любить мовчати.

Місто ніби видихнуло, нарешті звільнившись від нав’язливої тіні, що висіла над ним останніми днями. Люди перестали шепотіти про "ключ до влади", як про легенду з жахів, і почали повертатися до своїх буденних справ.

Ерік повільно оглянув порожнє місце, де ще кілька хвилин тому стояв флакон. Він зробив глибокий вдих і, піднімаючи брову, кинув:

— Оце так! От тепер можна й кави попити. А то цей запах сироватки нагадав мені котячий лоток після вечірки. Не найприємніший аромат, якщо чесно.

Лея, стоячи поруч, хитро посміхнулась:

— Ти завжди про запахи. Можливо, твій ніс – найкращий детектив у нас у команді.

Вирій, який уважно спостерігав за їхньою реакцією, додав:

— Місто дійсно змінилось. Відчуваю, ніби зняли якусь невидиму кайдану. Але залишилось одне питання, яке не дає мені спокою: хто ж ця Вогняна Маска?

— І чому вона так зникає? Як привид із дуже стильним аксесуаром, — підхопив Ерік, посміхаючись. — Її можна було б запросити в будь-який модний магазин, і вона б підкорила їхній подіум.

— Вона і є Тесса, але одночасно ніби й ні, — задумливо мовила 

Лея. — Це як дивитись у дзеркало і бачити там не себе, а чийсь відбиток.

— Можливо, вона — не просто людина, а символ того, що бореться в нас усіх, — Вирій промовив повільно, мовби роздумуючи про щось важливе. — Те, що хоче бути почутим, але не завжди знає як.

— Як привид із дуже стильним смаком на аксесуари, — Ерік вкотре не втримався і підморгнув. — І без запрошення на вечірку.

Вони мовчки дивилися на розбитий флакон, а думки їхні плуталися між минулим і теперішнім, між страхом і надією.

Раптом Лея знову згадала слова Тесси:

— "Ви не в тому часі шукаєте..." Можливо, відповідь у тому, що ми шукаємо не у звичних місцях. Не в лінійності часу, а десь глибше — у пам’яті, в емоціях, у просторах, які не видно неозброєним оком.

— Або нам просто треба більше кави, — пожартував Ерік. — Кави і терпіння.

— Звучить як план, — усміхнулася Лея. — Але одне я знаю точно: це не кінець. Це лише початок.

Вони всі троє стояли на порозі нової загадки, і попри втому, в їхніх очах світилася рішучість. Бо в цій історії кожен слід, кожна тінь і кожна загадка — це ще одна сторінка їхньої спільної справи.
Ерік відчув щось у кишені — папірець, що раптом нагадував про незакінчені справи.

Він витягнув його і прочитав:

"Якщо серце б’ється в ритмі правди — приходь туди, де був наш перший розслід. Опівночі. Без інших."

— О, — усміхнувся він, — от це справжній детективний початок.

Вони подивилися один на одного, і в повітрі повисло відчуття, що за цим листом — нова пригода, яка вже кличе їх за собою.