19.7 — Стеження навиворіт

У світанковому тумані вулиця Крипта виглядала як декорація до фільму про змову: вузькі проходи, мерехтливі ліхтарі, і в повітрі — відчуття, що за тобою стежать.

— Я поклявся, що та антенка на балконі щойно… поворухнулась, — пробурмотів Вирій, зиркаючи вгору.

— А я поклялася, що ми тепер живемо у фільмі, де кожен другий — шпигун, — відповіла Лея, нервово тримаючи руки в кишенях куртки. — Бракує лише саундтреку і одного з нас, який виявиться зрадником.

— Я голосую, що не я, — додав Ерік з усмішкою, хоч очі в нього були насторожені.

Вони пересувались по району, позначеному на карті Маски. Було відчуття, що кожен їхній крок уже кимось передбачений.

— Гаразд, — Лея зупинилася біля старого складу. — Сюди чи—
Раптом — клац.

Маленький червоний лазерний промінь блиснув у темряві й вказав… прямо на дверну ручку.

— Назад! — Вирій вихопив Лєю за капюшон і відтягнув у сторону.

— Що за...?! — обурилась та, поки Ерік уже нахилився до лазера.

— Це пастка, — сказав він тихо. — Якщо б ми торкнулись дверей…

— Був би ба-бах? — уточнила Лея.

— Був би ба-ПІЦА-бах, — зітхнув Вирій. — Дуже фінальний.

У той самий момент з даху поруч злетів уламок черепиці. Вони підняли голови.

Вогняна Маска.

Вона стояла, мов тінь, вирізана з палаючого світанку. Її силует був нечіткий, але жести — чіткі й точні.

Вона кивнула у бік іншої будівлі — маленького закинутого ангару поруч — і підняла долоню, наче кажучи: не йдіть туди. Потім, не чекаючи відповіді, зникла за димарем.

— Вона… врятувала нас? — прошепотіла Лея.
— Вже не вперше, — сказав Вирій. — І це починає виглядати як... охорона.

— Угу. Така собі мовчазна няня в стилі «палюча загадка», — додав Ерік, і в його голосі прозвучала дивна м’якість.

Вони зайшли в ангар — порожній, але на підлозі лежала чорна нитка. Така сама, як на плащі Маски. І ще — невеличкий уламок скла, що мав знайомий вигин. Від флакону?

— Вона лишає нам підказки, — мовила Лєя, підіймаючи уламок. — Як в квесті. Тільки приз — правда.

— Чи смерть, — буркнув Вирій, але все ж усміхнувся. — Що кого більше надихає.

Ерік нахилився, торкнувся уламку… і завмер.

Очі розширились. Його подих перехопило. А світ навколо розтанув.