19.5 — Погоня за флаконом

Темрява в лабораторії була густою, як чорнило в чашці — ні 

звуку, окрім тихого капання води з протікаючої труби і шелестіння їхніх кроків. Пі, Вирій, Лея й Ерік ступали обережно, з напруженими поглядами, готові до несподіванок.

— Я б сказав, що тут пахне чимось гіршим за червоне вино, — пожартував Ерік, вдихаючи повітря, яке було насичене хімією і старістю.

— Мабуть, запахом клопоту, — усміхнулася Пі. — І він, здається, йде звідси.

Вони піднялися по скрипучих сходах до головної лабораторної кімнати, де стояв на столі маленький, потемнілий від часу флакон, вкритий товстим шаром пилу. Здавалось, що він давно забутий, але на його шийці блиснула крапля густої прозорої рідини.

— Ось він! — прошепотіла Лея, напружуючись. — Проклятий Флакон.

Вирій наблизився і торкнувся флакону, але раптом крапля на його шийці повільно стікла й упала на підлогу.

— Ой... — вигукнув Ерік, намагаючись відсунутися, — здається, це не найкраща ідея.

Як тільки рідина торкнулася підлоги, повітря миттєво наповнилося пекучим запахом, а світло у приміщенні почало миготіти. Увесь простір став наче живим — на стінах з’явилися тіні, які нагадували страшні спогади.

Вирій миттєво закрив очі, але в голові промайнули 

зображення: момент його створення, холодна лабораторія, холодний погляд людини, що його творила. Біль і сум змішалися в одному страшному калейдоскопі.

Лея, змерзла і налякана, побачила перед собою силует молодої дівчини — свою загублену сестру, яку вона ніколи не знайшла. Вона простягла руку, але та повільно розчинялася в повітрі.

— Лея! — злякано покликала Пі.

Той момент розірвав спокій і знову повернув усіх до реальності.

Ерік, який стояв поруч, побачив образ Тесси — у полум’ї, з очима, повними болю і безнадії.

— Це пастка! — викрикнув він, голос рвучко зриваючись від страху. — Ця сироватка змушує нас переживати найгірші кошмари!

Дим і світло почали здаватися все більш небезпечними. Але раптом із тіні постала Вогняна Маска, її плащ спалахував вогняними візерунками.

Вона підняла руку, зробила чіткий, але ніжний жест, ніби закликала за собою.

— За нею! — вигукнула Лея, схопивши Вирія за руку.

Команда кинулася слідом за нею, пробираючись крізь клуби диму та розірваних спогадів. Вогняна Маска вела їх, впевнена і тиха, не озираючись.

Врешті вони опинилися на вулиці, де холодне нічне повітря різко освіжило їхні обличчя.

— Вона врятувала нас, — прошепотіла Пі, дивлячись на зникаючу постать.

— Хто вона? — тихо запитав Ерік, все ще намагаючись прийти до тями.

— Невідомо, — відповіла Лея, — але це наш новий союзник. І, схоже, ця ніч — тільки початок.