19.4 — Романтика і ревнощі

Новий офіс «Пі і Ца» наповнився теплом і затишком, хоча за вікнами вже ледь світало вечірнє місто. Лея й Вирій сиділи поруч біля вікна, спостерігаючи, як мерехтять ліхтарі на туманних вулицях. Вони обмінювалися думками про наступні кроки у розслідуванні, але в їхніх поглядах читалася зовсім інша розмова — про щось особисте, ніжне, не сказане словами.

— Ти знаєш, — почала Лея, злегка посміхаючись, — мені здається, ми з тобою давно вже не просто колеги. Коли ми разом, я починаю вірити, що справді можу довіряти світу.

Вирій відкинувся на спинку стільця і поглянув на неї з усмішкою, яка була теплішою, ніж весняне сонце.

— Я теж це відчуваю. Ти — моя сила, Лєя. Не лише в справах, але й у житті. Коли ми поруч, світ перестає здаватися таким суворим.

Вони мовчки трималися за руки, і це мовчання говорило більше, ніж тисяча слів. За цією ідилією спостерігав Ерік, який саме проходив повз, несучи кілька папок з новими матеріалами. Його погляд застиг, а в очах промайнув сум і щось на кшталт ревнощів, які він намагався приховати.

— Ого, — тихо промовив він, майже сам до себе, — романтика в повітрі. Виглядає, що я став зайвим у цьому тріо.

Пі, що поверталася з кухні, почула це і посміхнулася.
— Ерік, не тримай у собі! Ти просто ревнуєш до своїх друзів, і це нормально.

— Ревнувати? — Ерік підняв брови з іронією. — Я? Та я просто намагаюся залишатися на боці розслідувань, а не сердечних драм.

— Ну, тоді будь професіоналом, — підморгнула Пі. — А то виглядаєш, наче тобі потрібна порада, як поводитися з ревнощами.

Ерік злегка посміхнувся, але в очах залишалась тінь. Він підійшов до Лєї.

— Я розумію, що ви з Вирієм... особливі. Але будь ласка, не забувайте — є й інші справи, інші люди, яким теж потрібна наша увага.

Лея кинула на нього лагідний погляд.

— Ерік, ми команда. Ми з тобою однієї крові. Тесса була для тебе важливою, і я знаю, що ти все ще не можеш повністю відпустити її образ.

Вона зробила крок ближче.

— Але зараз ми повинні рухатися вперед — разом.

Ерік вдихнув глибоко, ніби шукаючи сили.

— Я хочу повірити в це. Але іноді минуле, здається, тягне мене назад, немов важкий ланцюг.

У той момент Вирій повернувся з ноутбуком у руках.

— Готові? Кажуть, флакон бачили в старій лабораторії на околиці міста. Можливо, це наш шанс нарешті знайти ключ до всіх цих загадок.

Пі жартівливо додала:

— Сподіваюся, там не буде такої кількості оливок, як у нашого улюбленого Пана Ратона.

— Оливки — моя ахіллесова п’ята, — зітхнув Ца.

Ерік подивився на Лею і Вирія, і в його очах знову промайнула рішучість.

— Тоді рушаймо. Час діяти, а не думати про те, що могло бути.

— Тільки не забувайте — цей флакон небезпечний. Він не просто артефакт, це пастка для розуму і душі, — зауважив Вирій.

Всі кивнули. Пі спритно схопила сумку з технікою, і команда вийшла з офісу в ніч, де на них чекали нові пригоди, небезпеки і несподівані відкриття.