19.3 — Перша поява Вогняної Маски

Місто поволі занурювалося у сутінки. Вуличні ліхтарі почали вмикатися, розливавши по бруківці жовтувато-гарячий світло, який змішувався з димкою, що стелилася над дахами. В офісі агентства Пі, Ца й Ерік сиділи за столом, заглиблені у обговорення нових деталей справи. Холодний вітер час від часу задував у відкриті вікна, шелестячи паперами.

Раптом, Пі, яка не могла відвести погляду від вікна, різко вказала на дах сусідньої будівлі:

— Ей, подивіться! Ви це бачите?

Ца швидко повернув голову й побачив: там стояла фігура — у чорному плащі, розмальованому вогняними візерунками, які мерехтіли та переливалися, ніби жива стихія. Маска на обличчі блищала біло-оранжевими вогненними візерунками, немов сама пекуча іскра застигла на її місці.

— Вогняна Маска... — прошепотів Ерік, ніби боячись, що вимовлення цього імені проголосить її появу офіційною. — Я чув легенди... Вона не говорить, вона лише спостерігає і веде.

Пі трохи нахилилася до вікна, напружено вдивляючись у темряву.

— Вона ніби промовляє очима, — сказала вона, відчуваючи, як по спині бігає легкий холод. — Але це не просто світло — це щось більше. Палаючий знак.

Вогняна Маска стояла мовчки, ніби замислена. Раптом вона підняла руку, показуючи легкий жест, схожий на запрошення слідувати за нею, а потім несподівано зникла — без жодного звуку, без тіні. Лише повітря ніби здригнулося від її появи.

Ерік прикрив очі, ніби хотів змусити себе краще запам’ятати цю мить.

— Вона прийшла не випадково, — повільно промовив він. — Вогняна Маска завжди з’являється тоді, коли загрози близькі. Вона мовчить, але її послання гучніше за слова.

Пі кивнула, відчуваючи, що в її грудях починає пульсувати тривога, змішана з надією.

— А ось і доказ! — раптом викрикнув Ца, звертаючи увагу на маленький предмет, що лежав на даху, саме там, де стояла Вогняна Маска.

Вони швидко вийшли на вулицю і піднялися на дах через аварійний вихід. Пі обережно взяла в руки невеличку 

металеву коробочку, охоплену витонченими гравіруваннями. Вона відкрила її, і всередині лежав маленький шматок темного скла — уламок того самого Проклятого Флакону.

— От воно що! — сказав Ерік, приглядаючись до уламка. — Ця штука не просто хімія. Вона... небезпечна. Спалює не тільки рецептори, а й пам’ять.

Пі пригорнула уламок, відчуваючи, як холод металу передається їй через шкіру.

— Якщо ми допустимо помилку, це може зруйнувати нас. Це не звичайна справа. Це гра зі смертю.

Ца, ніби розряджаючи напруження, жартував:

— То, може, спробуємо її на сніданок? Якщо вдасться, я піду в кухарі. Тільки приготуйте мені щось, що заглушить цей смак.

— Ца, ти точно хочеш, щоб ми всі померли від отрути? — посміхнулася Пі.

Ерік поглянув на них і серйозно додав:

— Це більше ніж небезпека — це випробування. Але ми разом, і я вірю, що зможемо це подолати.

Вони стояли на даху, тримаючи у руках фрагмент, який міг як врятувати, так і зруйнувати їх. І в цей момент здавалося, що десь далеко Вогняна Маска спостерігає за ними, не промовляючи ні слова, але передаючи своїм палаючим поглядом: «Тримайтеся, ви не одні».